Портал родинних порад

ЯК У США ЗАОХОЧУЮТЬ 

ДІТЕЙ ДО ЧИТАННЯ

Сучасні діти мало читають. Це загальновідомий факт. Можна стенути плечима, зітхнути і скласти руки, мовляв, що ж тут поробиш: без комп’ютера у наш час не обійтися, він заміняє і друзів, і підручники. А можна змалечку заохочувати до читання. І не лише зусиллями батьків, а й на рівні школи і держави. Хочу розповісти, як це відбувається у США.

Ось уже понад дев’яносто років цим займається такий потужний ресурс, як Scholastic. Це більше, ніж видавництво, яке забезпечує школи книжками. Scholastic має спеціально розроблені для вчителів програми, систему пільг та бонусів при замовленні книжок та журналів, проводить ярмарки. Щоб не нагромаджувати загальних фраз, перейду до конкретики і розповім, як це працює.

Двічі на рік, восени і навесні, у садочках і школах відбувається книжковий ярмарок. Для дитсадківців та учнів початкової школи – це надзвичайна подія! До неї готуються заздалегідь: дітям роздають книжкові каталоги, щоб вони могли вибрати щось, на уроках читання вони дивляться буктрейлери. Кожен клас має свій час на відвідини ярмарку, окрім того, після закінчення уроків можна зайти ще й з батьками і придбати те, що сподобалося і на що не вистачило грошей.

Уперше моя старша донька Марічка потрапила на шкільний книжковий ярмарок, коли була у підготовчому класі (kindergarten). Найважче було вкластися у виділену суму – очі розбігалися і хотілося купити все! Зараз вона вже у сьомому класі і стала значно розважливішою, бо ж книжки можна взяти і в бібліотеці, та все одно не стримується під час ярмарку, бо там завжди є і новинки, які ще не потрапили до бібліотек.

Окрім ярмарків, видання Scholastic також можна купити через їхній книжковий клуб – онлайн або заповнивши купон і передавши його вчительці. Від таких замовлень подвійна користь – тому що книжки отримує не тільки маленький читач, а й клас (за кожне замовлення – безкоштовна книжка у класну бібліотеку). Учителі молодших класів активно використовують цю можливість, і у їхній класній бібліотеці часом з’являються новинки, яких немає ще ні в шкільній, ні в міській бібліотеці. Як на мене – дуже мудро, бо ж у першу чергу хочеться читати те, що щойно вийшло з друкарні. Діти навіть у чергу стають, щоб прочитати новинки.

Коли Марічка була у третьому класі, вони не просто читали книжки, а ще й вели своєрідний щоденник читача: на листку формату А-4 записували автора, назву книжки, дату і кількість сторінок, які прочитали за день. Коли листок був заповнений із обох сторін – здавали учительці і мали змогу вибрати собі приз: книжку, наклейки, ручки тощо. Але не це головне.

Третьокласники за чверть (два місяці) мали прочитати чотири книжки, написати по них звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка і чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту і складання у бібліотеці за комп’ютером тесту книжка зараховувалася. Активних читачів у кінці чверті чекала винагорода.

Першої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку учителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, третю – шоколадний сироп, четверту – зацукровану вишеньку. Ті, хто прочитав більше чотирьох книжок, заробили собі ще вершки і кольорову присипку. Та були й такі діти, у яких на дошці висіла лише мисочка. І, незважаючи на американську політкоректність, на морозивній вечірці перед деякими стояла порожня мисочка. «Що заслужили, те і маєте», – прокоментувала вчителька.

У другій чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші «складники» – власне шоколад, зефір тощо. У третій чверті був десерт із жувальними хробачками: у стаканчик треба насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну і посадити самих хробачків. В останній чверті нагородою був додатковий час на шкільному майданчику (хтось сидить над книжками, а активні читачі гріються на сонечку).

Звісно, діти можуть з’їсти морозиво чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!

Учителька четвертого класу з десертами не бавилася, зрештою, діти ростуть, тож їм потрібні інші форми заохочення (і покарання часом також: якщо за місяць не прочитав двох книжок – на великій перерві, доки однокласники гуляють на вулиці, сидиш у класі). Та чотири книжки за чверть лишаються незмінними. І тести по них потрібно проходити. До речі, тести – на тому самому сайті Scholastic. Кожна книжка оцінюється у певну кількість балів, залежно від її складності. Так, наприклад, історії про Гаррі Поттера Джоан Ролінґ «коштують» 38-40 балів, «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс – 17, а «Навколо світу за вісімдесят днів» Жуля Верна – 19.

Для чого потрібні ці бали? По-перше, на стіні у фойє школи висить «таблиця рекордів», де можна подивитися, хто скільки читає. По-друге, за кожні отримані сорок балів можна вибрати безкоштовну книжку. А по-третє, найактивніших читачів у кінці року буде відзначено призами.

І, скажу я вам, конкуренція – рушій поступу. Марічка на початку четвертого класу лінувалася проходити тести: «Це нудно! Краще я в той час почитаю». А потім побачила, що в таблиці попереду неї люди, які читають значно менше. Це її обурило, і вона скоренько взялася за тести. А що вона читає не тільки англійською, а й українською, то книжок назбиралося багато (шкода тільки, що на Scholastic немає тестів по творах сучасних українських письменників, а то ми б їм показали! :)). Потім, правда, знову не поспішала на сайт із тестами – зникла мотивація: найближчий конкурент прочитав усіх Гаррі Поттерів і все одно залишився позаду.

Зараз Марічка у сьомому класі, і я вже маю розуміння щодо читання в американських школах, принаймні молодшій і середній. Ніхто не намагається запхати в дитячі голови побільше класики, «бо як же без неї». Головне – щоб діти самі хотіли читати, щоб їм було цікаво. Вони продовжують писати відгуки. Тільки тепер уже у власних блогах, користуючись навчальним сайтом, до якого має доступ учителька. Вона читає і ставить оцінки. Книжки діти вибирають самі. Але є й інші завдання – коли всі читають одну й ту саму книгу, обговорюють її, виконують різні завдання, відшуковують певні моменти. Наприклад, «aha-моменти», коли до героя приходить розуміння чогось важливого, чи питання, на які неможливо відповісти тоді, коли вони виникають у персонажа тощо. На таких спільних читаннях вони, наприклад, розглядали книжку сучасного американського класика Луїса Лоурі «Рахуючи зірки» про Голокост (Number the Stars by Lois Lowry). Тобто часто це не просто читання, а пізнавальне читання, яке якісь загальні події робить ближчими, зрозумілішими, доступнішими.

Вірите, для себе я й досі не вирішила, чи такий-от підхід, без класики, кращий. Але те, що діти самі обирають, що їм читати, дуже важливо. Так вони читають те, що їм цікаво, захоплюються й закохуються в книжку. Бачать своїх однолітків зі схожими проблемами, а може, знаходять і певні підказки. Чи, навпаки, занурюються у чарівні світи, подалі від реальності. А класика буде в старших класах. І у тих, хто вже залюблений у книжку, охоту читати не відіб’є. В помірних кількостях, звісно.

Що я усім цим хотіла сказати? Що можна придумати цілу купу способів, як заохотити дітей до читання. Та для того, щоб був помітний результат, потрібно зусилля ентузіастів – яких в Україні досить! – помножити на кошти, виділені урядом або небайдужими меценатами. У США ж програми заохочення до читання фінансуються, як ви розумієте, не з кишені учителів…

З сайту www.lelechenya.info