неділя, 24 грудня 2017 р.

 15 кращих українських книжок 2017 року 

про які варто знати. Вибір Еспресо

Масових продажів сьогодні добиваються різними шляхами – майстерним піаром, рекламним турне, іншими ринковими акціями – натомість популярність автора залежить від інших речей. Насамперед це премії, які допомагають зорієнтуватися в книжковому морі нових видань, визначаючи кращі серед них.
Утім, більшість авторів цього огляду не потребують зайвої реклами, будучи відомими майстрами свого жанру, і навіть живими класиками сьогодення.
Любко Дереш. Спустошення
У новому романі культового автора - історія столичного 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів київської літературної тусовки.
Глибокі філософські думки контрастують з сучасними "молодіжними" моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, мудрих думок. "Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути", - чим не гасло в дусі Бодріяра, іронія постмодерну, рекламний слоган Ілона Маска.
Решта так само нагадує вибухову суміш з Бегбедера і Пелєвіна. І це лише верхній шар цього соціально-психологічного памфлету, обплетеного детективною інтригою аномальних зон із захованим машинами Бога, які виконують бажання, пригодами героя в альянсі з колишнім працівником радянських закритих лабораторій, професором Гуровим.
Сергій Жадан. Інтернат
Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім.
Новий роман Жадана - насамперед про зімни в житті людей за часу, коли на Сході України почалась війна, і вже потім – про конкретного героя, вчителя Пашу. Утім, за словами письменника, "Інтернат – це одна з локацій роману. Але, разом із тим – це ще й метафора. Метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості врешті-решт". 
Насправді ж світогляд героя – з генетичного досвіду радянського минулого, коли в житті кожної людини-гвинтика системи, наче в інтернаті, була велика родина, але не було батька з матір’ю. Роман отримав відзнаку "Найкраща книга" 24 Форуму Видавців у номінації "Сучасна українська проза" (2017).
Володимир Рафєєнко. Довгі часи
У першій частині частині цього роману розповідається історія героя, а в другій він сам про все розповідає у власних новелах, що, безперечно, відсилає до досвіду "Доктора Живаго" Пастернака. Загалом нова книжка донецького автора, який мешкає нині в Києві – про "умовне місто Z на сході України". З нього герой втік в столицю, оскільки надто тісним і жорстоким виявився "рускій мір", який окупував його рідні краї.
По суті, це хроніка подій, зав'язана на історії чергового бідаки-фотографа, який, не вірячи в долю, довго придивлявся до шабашу диких гастролерів на чолі з російськими "відпускниками". Аж поки страшна трагедія увірвалася в його особисте життя.
Кохання, смерть, втеча від долі, яку, як відомо, конем не об’їдеш. Тож, навіть виїхавши в столичні далі, як, власне, й автор роману, наш герой змушений повернутися. Гіркі подробиці злиденного побуту в рідному місті, яке тепер не "может спать спокойно", мішаються з реалізацією творчого завдання, яке він вирішив звично поставити перед собою, щоб не помічати повсюдну окупаційну "довготу днів".
Книга вийшла спочатку російською мовою, потім її переклали українською. 
Василь Шкляр. Троща
За сюжетом цього роману, нічого не віщувало тривоги, пов’язаної з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х.
Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз коли доводиться зітнутися зі зрадою.
Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи свою неминучу трагічну розв’язку.
Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма
Спроби "прожити" життя відомих особистостей історії літератури відомі давно. У даному випадку доля нащадка елітного австрійського роду, який вивчив українську, очолив загін Січових стрільців і став героєм визвольного руху під псевдонімом Василь Вишиваний, не завершується з його офіційною смертю 1947 року в Лук’янівській тюрмі.
У романі він повертається до радянського Львова, одружується, виховує дочку та онуку, пристосовується до нових обставин. У самому романі кілька "орнаментальних" ліній, в яких описується Львів – польський, український, радянський. Описується, щоб злитися в образ одного-єдиного міста з багатовіковою історією, яку творили зокрема герої та персонажі цього непересічного роману.
Юрій Винничук. Лютеція
Черговий постмодерний витвір відомого львівського містифікатора з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. З містики тут – таємнича героїня, яку розшукують, навіть не відаючи, чи вона існує, а чи це примха багатого графа, що приручив місцевого поета. На заваді цим пошукам стоїть секретна організація, члени якої носять імена карт.
А ще в паралельних світах триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить і Лютеція. Сам автор-герой тим часом розповідає про власну письменницьку кухню, написання роману "в шухляду" в далеких 1980-х, а також про свою самотність.
Почувається самотнім також відомий львівський ловелас, той самий поет Іван Вагилевич, про якого пишеться "роман у романі" - про 1840 роки львівського життя. Автор зупиняється, як колись Данте, "на півдорозі", щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти навколишньої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину.
І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки автора, але й львівського Дон Жуана 1840-х років Івана Вагилевича.
Олександр Ірванець. Харків 1938
За основу свого роману, написаного в жанрі альтернативної історії, автор взяв справжню модель державного устрою, плановану в 1940-х роках, замінивши політиком Євгеном Коновальцем письменника Віктора Петрова (Домонтовича), який в реальності, за участі німецької влади, мав стати президентом України.
Так само у "1938" дія відбувається в Україні, якою вона могла би бути, якби УНР вистояла, і виникла б описана автором Українська Робітничо-Селянська Республіка (У.Р.С.Р.) зі столицею в Харкові, що 1938 року святкує двадцятиріччя незалежності.
За сюжетом, саме сюди з'їждаються на літературний карнавал поети, письменники, політичні діячі, націоналісти, шпигуни і террористи. Розмаїття героїв та персонажів нагадує вікторину, в якій треба відгадати уславлені персоналії, знайомі з історії української літератури. Роман писався два роки, а перед тим десять років визрівав.
Остап Дроздов. №2
На початку мова у цьому романі про те, як, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності".
Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, його герой не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом.
"Мої стосунки з пам’яттю - це цілий трилер, - звіряється герой «№2". - Я завжди хотів грати на позиції плеймейкера у своєму житті. Я хотів бути тим, хто визначає тактику гри в нападі, спрямовує напрямок атаки, є добрим диспетчером і розпасовщиком. А мене моя країна постійно ставила на ворота і змушувала пропускати гол за голом. Подолання історії - ось чим я займався, щоразу виймаючи м’яч зі сітки".
Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу.
Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.
Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи
У черговому трилері від майстра жанру історія переплелася з містикою, і чим далі в минуле - від 90-х до 60-х - тим страшніша аномалія сучасних подій. Тобто жах, переляк та інші складові детективно-пригодницького сюжету.
Спочатку це може нагадати "Будинок дивних дітей", але автор звузив проблему - портал в інший світ знаходиться в ліфті, а героїв - школярів та їхніх батьків - не так вже й багато. Деякі безслідно зникають, дехто нагадує про себе нічними візитами, але майже всі вимагають жертви.
Крім соціальної лінії - шкільне пекло, батьківський пресінг, підліткові фобії - в романі захоплює альтернативна історія. Герої, які живуть в сучасному світі, на околиці Рівного, раз у раз поринають у минуле, яке в їх переказі має зловісний відтінок присутності інфернальних сил.
І не дивно, що повернутися звідти у наш світ прагне багато хто з потойбічного люду. І протистояти колишнім друзям, подругам і родичам, які потрапили в паралельну реальність, доводиться зовсім не "дивним", а звичайним дітям.
Марина Гримич. Падре Балтазар на прізвисько Тойво
Емігрантська тема у нашій літературі реалізована або в книжках про заробітчан та їхню тяжку долю, або про відверто "туристичні" сюжети сьогодення: ціни, маршрути, враження. Натомість у цьому романі розповідається історія давніх часів, коли все це було помножене на авантюрну складову самого життя – спершу на Дикому Заході, а потім у бразильських джунглях.
Саме туди наприкінці ХІХ століття тікає з Аляски наш герой, викрадач коней, колишній золотошукач родом з України, звідки в Америку "понаїхали" його предки. І саме тут, де мешкає ціла колонія галицьких переселенців, видає себе за пророка і месію, а вже його напарник що заснував цю саму колонію, всіляко допомагає йому в цій феєричній пригоді.
Нова Австрія в хащах Амазонки, з циганкуватим панотцем, босоногою паствою, що воліє церковних служб, як удома – це справжній вестерн, якби його написав Іван Котляревський, переказав Юрко Винничук, а екранізував Люк Бессон.
Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек
Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії "на тему".
Столичний журналіст їде у справіку Дикий поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд. Виробка вугілля у ньому на висоті, але якою ціною? Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються.
Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття… неминучого бестселера.
Катерино Калитко. Земля Загублених, або Маленькі страшні казки
За цю збірку оповідань, її авторка, відома поетка, отримала премію "Книга року ВВС-2017". Серед провідних мотивів - пізнання та усвідомлення себе як індивіда - в колі інших, різних, не таких. Збереження свого прихистку – назовні, всередині, в собі.
"Колись я сказала – сказав - батькам, що добре було би спуститися жити в долину – згадує героїня, яка змушена вдавати з себе хлопця, - і за цим послідував добрячий прочухан: ми жили в гордому місті і нізащо не згодилися б проміняти статус піднебесних воріт на якісь там два врожаї на рік".
Серед героїв – інвалід, писар, каштелян, які живуть за скрутних, воєнних, непростих часів, що на контрасті з мирною добою дозволяє виявити всі гострі кути співіснування. Говорячи про книгу-переможця в номінації "Книга року ВВС-2017", редактор Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС Артем Лісс зазначив: "Теми, яких торкається Катерина Калитко у своїй збірці, особливо актуальні зараз, коли світ здається дедалі більш роз'єднаним.
Вона підкреслює важливість зберігати просте вміння людського спілкування, досягати взаєморозуміння між людьми з різним життєвим досвідом, несхожою історією та цінностями".
Сергій Бут. Аляска
Головного героя цього роману жахів зловили в церкві, де він у водолазному костюмі ловив демонів. Здавалося, буденний випадок для психіатрії,але чому тоді пацієнт, який справді працює рятівником на пляжі, потрапив до відділення, що має лиху славу буцегарні?
Адже сюди приміщують того, хто наче вимандрував з анекдоту про хвалену радянську медицину, в яких всіх смертельно хворих збираються вилікувати, і лише абсолютно здорового, але "соціально збоченого" на радощах життя вважають безнадійним.
Так само на "Аляску", прихований відділок психлікарні, або дружини здають набридлих чоловіків, або діти – старих батьків, які займають жилплощу, або влада – опальних журналістів. Страшні будні каральної психіатрії радянського зразка, що мають, за сюжетом, смертельні випадки, минають тут, наче в тюрмі, а злочини, що кояться в лікарні, залишаються безкарними.
Утім, найжахливіше те, що головному герою,  який насправді ховається від привиду, і який пережив психологічну травму, доводиться зустрітися тут зі своїм духівником, єдиною надією, який так само залежить від  злочинної медицини. Тож викручуватися водолазові доведеться самотужки, бо його сусіди в палаті так само на поганому рахунку в лікарів, міліції, влади.
Олег Шинкаренко. Череп
Фантастичний "Череп" - це весела і страшна суміш про село і місто, російських зайд і вітчизняних хвойд, одночасно памфлет і фантасмагорія, а також безперечна пародія на Леся Подерв’янського. Звичний буддизм куркульської філософії тут поєднаний із не менш трафаретними пригодами "руського міра", що верхи на танку, розмальованому, як матрьошка, в’їздить у наше сьогодення.
Звісно, один геополітичний міф грузне в болоті другого, а разом виходить гарячий, просто таки палаючий ринковий виріб на злобу дня. "- Ти не чув, що там горить? – питається в романі Іван Череп в свого діда-гуру, такого собі Тисячолітнього Миколая з прози не лише Подерв’янського, але й Загребельного. - Та що там горить. Ясно, що там горить. Це всім давно відомо. У цьому нічого нового немає. Вже ж і не перший день горить, можна до того й звикнути, — відповів Панкрат, не відриваючи погляд від газети".
Від цієї "фантастики" так само важко відірватися, але ще важче не надірватися, зрозумівши, що й з журналістського сміху проза буває.
Галина Рис. Амстердам - Київ. І трохи святого Миколая
Інтрига у цьому романі проявилася навіть не тоді, коли переплутані в аеропорту валізи завдяки одному з героїв оповіді повернулися до власниці, а в той час, коли розпочалося справжнє чарівне дійство. Хоча й в рукописі, що виявився в одній з валіз, і який протягом оповіді читає молодик, історія Святого Миколая – далеко не святкова казка, а гірка сповідь часів гоніння на християн.
Адже саме так помер, відродившись, кумир українського різдвяного свята, роман про який пише героїня цієї книжки. Звичайно, герой і героїня роману – письменниця і її сором’язливий супутник – зустрінуться, і рукопис буде повернуто, а історія про легендарного персонажа набуде нових, не завжди чарівних, але таких людяних деталей.
"Уночі Антонії знову наснився Миколай. Однак не той сивий і бородатий єпископ, котрого вона бачила у труні. Ні, він снився їй таким, яким вона його пам’ятала: молодим, вродливим і доброзичливим. Він посміхався їй так тепло і так привітно, що здавалося, немов хотів сказати: "Життя - це скарб!".
 За матеріалами espreso.tv

четвер, 21 грудня 2017 р.

10 найкращих українських книг 2017 року

  •  
Найкращі українські книжки 2017 року - фото 1




Найкращі українські книжки 2017 року спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ обрав відомий письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко. Ці книги обов'язково мають бути у вашій бібліотеці!
З-посеред вартих уваги видань цього року несподівано опинилися яскравий дебютант і визнаний майстер жанру, переселенець з Донбасу і авторка, яка все життя перебуває у внутрішній еміграції. Містика, езотерика, психоделія в стилі Гофмана і Метерлінка – це те, що творить сьогоднішні сюжети, називаючись готичною літературою, а старий добрий роман пригод і детективна повість стають найулюбленішим чтивом

"Спустошення",​ Любко Дереш

Спустошення, Любко Дереш - фото 214817
Спустошення, Любко Дереш
На відміну від решти "серйозних" авторів сьогодення, автор цього довгоочікуваного феєричного роману творить легко і невимушено. Словом, цікаво, як у житті, а не в конспекті лекцій з культурології. "Особливою темою для жартів – я маю на увазі, наш специфічний тонкий гумор – було обговорення різних абсурдизмів, підчеплених десь з інтернету, особливо що стосувалося усіляких теорій змов, кінця світу й апокаліпсису, – розповідає герой про своє життя-буття столичного журналіста. – Ми спеціально відвідували радикальні православні сайти і продиралися в непролазну езотеричну глушину конспірологічних нетрів".
Хоч насправді – це жорсткий поєдинок із самим собою під час чергової кризи середнього віку. І магічний камінь з Трахтемирівського півострова, який змінює сценарій життя (бо під ним зарита машина Бога), виявляється цілком доречним для героя роману, плейбоя і бонвівана. Для решти "непосвяченого" люду кислотне життя його друзів-неформалів – це дурня і вибрики, бо не за те "діди воювали". "Вони знали війну, та я знав щось страшніше за війну – я знав мир, – освідчується герой. – На війні достатньо вижити, а в миру – треба жити". Словом, новий роман Дереша – це Бегбедер по-українськи, якщо зважити на богемне "виживання" його героїв у психотропному сьогоденні.

"Падре Балтазар на прізвисько Тойво", Марина Гримич

'Падре Балтазар на прізвисько Тойво', Марина Гримич - фото 214818
"Падре Балтазар на прізвисько Тойво", Марина Гримич
Карколомна пригода, що сталася з героєм цього феєричному роману, загалом має цілком історичне підґрунтя. І недаремно в далекому дитинстві його рідна баба Юстина "розповідала, що половина галицьких емігрантів виїхала до Канади, а друга половина – до Бразилії", бо всі тутешні персонажі – його земляки по Старому краю, як у Канаді і зрідка в Бразилії називали батьківщину, з якої приїхали вони чи їхні предки. Опинившись серед земляків з галицькою говіркою, колишній золотошукач з Аляски стає старозавітним панотцем в бразильських джунглях, де постала колонія іммігрантів з назвою Нова Австрія. Утім, хай навіть так, адже була у Фолкнера міфічна Йокнапатофа, а в Маркеса – не менш містичне Макондо.
Подальші пригоди самозванця на пару із таким самим авантюристом, засновником колонії Габріелем (з села Дуліби, що у Східній Галичині) розвивається, наче справжній вестерн, якби його написав Іван Котляревський – з гумором, пародією, а також величезною симпатією до свої героїв, змушених за волею долі удавати з себе богів, пророків і вождів. Туземці у даному випадку – нащадки українських першопрохідців, а пригоди в романі - не що інше, як альтернативна історія заселення і розбудови ними дуже Дикого Заходу бразильського наразі зразка.

"Троща", Василь Шкляр

'Троща', Василь Шкляр - фото 214819
"Троща", Василь Шкляр
Нічого не віщувало біди, пов'язаної у цьому романі з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х. Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз коли доводиться зітнутися зі зрадою.
Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи свою неминучу трагічну розв’язку.

"Долгота дней", Владимир Рафеенко

'Долгота дней', Владимир Рафеенко - фото 214820
"Долгота дней", Владимир Рафеенко
Ця книжка – по суті, донецька хроніка передвоєнного, а також воєнного часу, що складається з двох частин. Наприклад, історія університетського професора, який "работать философом при бандитах не мог и не хотел", оскільки "Украину любил, пусть и несколько осторожно, а вот русского мира откровенно опасался, как всякий неглупый человек, к тому же и сын репрессированного". Що ж до другої частини донецького епосу, то це добірка новел, написаних головним героєм роману. Саме у цих свідоцтвах часу, в яких абсурд перемішаний з місцевими трагедіями, більшою мірою відображена та непевна межа, що розділяла два періоди – довоєнний і воєнний – у рідному місті автора.
Донецьк тут названий "містом Z", а умови, в яких доводиться перебувати героєві, який спочатку виїхав до Києва, а потім повернувся, схожі на фронтові новини. "Поиск еды и питья, отсутствие работы и безопасности, – наздоганяють його новини з попереднього, романного розділу. – Боевики на улицах города, российские СМИ в мозгах. Поговорить не с кем. И лучше ни с кем даже и не говорить".
Утім, автор впевнений, що його роман не лише про війну. Вона про людей, які виявилися в її заручниках ще за мирного часу. Вона про Україну, до складу якої входить Донбас, про що не слід забувати. Нарешті, роман з новелами Рафєєнка – про життя, яке за будь-якого часу перемагає смерть. Особливо, якщо його художньо зафіксувати для того, хто вижив.

"Баланс белого", Елена Мордовина

'Баланс белого', Елена Мордовина - фото 214821
"Баланс белого", Елена Мордовина
У цьому романі, авторка якого претендує на лаври Джека Керуака, бенкетує молодість – тусівка, театрали, мандри автостопом. Коньяк з вишневим соком, склянка плану, легкі "Мальборо" і "Лілі Марлен" на відеокасеті. По тому зазвичай "упаковка "Сибазона" удивительно похожа на пачку "Житана", але це дрібниці в порівнянні з прозою Бориса Віана, яку нагадує роман.
"Все было раскидано – рюкзак, карримат, новеллы Сэлинджера, лента презервативов с ребрышками в красной коробке. На столе валялись кубики бульонного концентрата, на полу – подсушенные кусочки ветчины в корочке коричневого сахара и горчицы, анчоусы в жестяных коробках. Блокнотики, карманные книжечки безвестных поэтов, альбомы Бердсли – все, что должно иметься у добросовестного каторжанина собственного интеллекта".
Втім, часи були не декадентські – тривала київська епоха індіанського літа, коли здавалося, що "сексуальное влечение – не есть исходная мотивационная тенденция", і що порошок в іграшковому ведмедику, від якого помер Джим Моррісон, і за який тепер страждати героїні, наснився Київській Лаврі уві сні про Василя Блаженного.

"№ 2", Остап Дроздов

'№ 2', Остап Дроздов - фото 214822
"№ 2", Остап Дроздов
Герой минулорічного дебютного роману "№1" львівського журналіста Остапа Дроздова, пригадується, зробив перегляд пріоритетів "незалежного" покоління – від його раннього радянського дитинства до безумовної зрілості і навіть старості в діаспорі. Натомість його нова оповідь – роман "№2", що продовжує відлік "ревізіоністських" закидів про те, як, наприклад, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності".
Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, герой роману не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом. Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу. Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.

"Добро пожаловать в ад", Оксана Велит

'Добро пожаловать в ад', Оксана Велит - фото 214823
"Добро пожаловать в ад", Оксана Велит
Класичні казкові сюжети трансформуються у цій збірці інфернальних, містичних, ба навіть готичних оповідань у карколомну суміш жанрових перверсій. Гензель і Гретель виявляються коханцями, злодіями, вбивцями, хлопчик-з-мізинчик допомагає батькові-людожерові з братами полювати на людей, брати Грім з бідним Гофманом обертаються на сімейку Адамсів, а все разом витворюється на справжній роман жахів, аналогів якому в сучасній українській літературі немає.
З одного боку, нічні кошмари, дитячі страхи, дорослі манії, що стають сюжетами – це наповнення "мертвого" жанру "живим" життям героїв та героїнь. Які, навіть потрапляючи до пекла чи до омріяного раю самоти, все одно потерпають від туги, депресії, уваги ближнього. З іншого боку, деталі, ситуації, герої – все це побутове дійство, яке, здається, примарилося у страшному сні, щоразу повторюється у нових історіях, і виявляється, що вони пов’язані між собою – депресивний юнак, дівчина, що потрапила в місто живих мерців, нещасливі батьки, знервовані матері, божевільні бабусі. А це означає цілий світ фантазій, які мають право на художнє втілення у новому, або старому, як світ, жанрі трилеру.

"Аляска", Сергій Бут

'Аляска', Сергій Бут - фото 214824
"Аляска", Сергій Бут
Надзвичайно напружений сучасний роман про непокору і покарання, тобто про лікарняне відділення з кодовою назвою "Аляска", де пацієнти стикаються з безжальною каральною машиною часів СРСР, коли так званих "неугодних" саджали на психотропні ліки й фактично через короткий час цілком здорових людей перетворювали в рослин. Герої варті картин Гойі, романів Достоєвського, хоч і не заслужили на таке життя. Один, "мізерний, на вигляд цілком беззахисний чоловік годився в батьки Водолазу, проте дози галоперидолу, якими бомбили діагностований йому синдром Туретта, значно зістарили його", другий, "з довгою бородою і в круглих окулярах, цей "хіпі у відставці" нагадував пізнього Джона Леннона", решта не менш екзотичні та нещасні.
У головного ж героя на волі була "боротьба з невідомим Злом, що стала сенсом виживання", бо "докучала фата моргана, побачена в морі", і що й призвело до безуму. Натомість в неволі, чи пак у психлікарні, куди він потрапив, рятуючись від привиду – суцільні "моторошні секрети, які відкривалися Антону про таємниче відділення лікарні, що сіяли сумніви щодо можливого одужання в цьому закладі".

"Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек", Олексій Жупанський

'Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек', Олексій Жупанський - фото 214825
"Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек", Олексій Жупанський
Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії "на тему". Столичний журналіст їде у справіку Дикий поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд.
Виробка вугілля у ньому на висоті, але якою ціною? Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються. Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття… неминучого бестселера.

"Мафтей. Книга, написанная сухим пером", Мирослав Дочинець

'Мафтей. Книга, написанная сухим пером', Мирослав Дочинець - фото 214826
"Мафтей. Книга, написанная сухим пером", Мирослав Дочинець
Чергова фантасмагорія від лауреата Шевченківської премії, написана з не меншим "шевченківським" хистом і увагою до зазвичай сивої давнини. Сам автор вважає, що його роман – це "історичний філософсько-психологічно-етнографічно-романтичний детектив, в основу якого лягли неймовірні реальні події". Рідне Мукачеве було вкотре обрано за центр фантастичного сюжету тому, що це за ексклюзивною історіографію наших краєзнавців, це була батьківщина кельтів, Новий Єрусалим, осердя Європи і цілого світу.
Космогонічні міфи, язичницькі практики, культи і традиції, міцно закручені довкола детективного сюжету, надають роману рис цілком сучасного бестселеру. Адже сталося так, що 1852 року в прикарпатському містечку стали зникати молоді дівчата, і ніякі детективи з жандармерією і магістратом вкупі та недремним оком начальства з Великої Мадярщини не можуть зарадити справі. Тож не цар, не Бог, і не герой чи ще який Фандорін з книжок Акуніна, а місцевий схимник і філософ зможе допомогти людям і читачам дістатися краю оповіді.
За матеріалами сайту maximum.fm Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

середа, 29 листопада 2017 р.

Літературні цікавинки

Дізнайтеся про цікаві факти з життя відомих світових письменників 
та поетів, їх вислови про книгу та читання, улюблені цитати з
прочитаних книг тощо.

Літературні постаті


· М.І. Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати 
окремі місця з літописів, але й цілі акти і документи. З пам'яті виголошував 
великі уривки шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів,
декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. 
А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений 
пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.

· Найбільше мов серед українців знав А.Ю. Кримський —
 український вчений, письменник, перекладач. Коли його 
запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть,  
шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало
 вивчив німецьку, французьку та англійську мови. 
В юнацькі - добре оволодів грецькою, 
турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. 
Мови  вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом
світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та 
іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць.
Він перший доніс до українського читача безпосередньо 
з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її 
антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.


·  Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала 
із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. 
Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав
українській письменниці виключне право перекладу
його творів на російську мову. Вона переклала 
15 пригодницьких та науково-фантастичних 
романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника. 
·   Г. С. Сковорода володів даром передчуття. Те, що він 
передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії 
залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ 
три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника 
Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом 
Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного
 ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два 
тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

· Один з найвизначніших письменників Франції, 
історик, філософ, поет Вольтер написав книжку 
«Історія Карла XII», яку до кінця XIX ст. було 
перевидано понад 100 разів. Дві сторінки в ній 
присвячено Україні та її гетьманові Івану Мазепі. 
У своєму творі Вольтер писав про Україну: 
«Україна завжди прагнула свободи, але, 
оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, 
все була примушена шукати собі протектора 
в одній з цих держав». Мазепу він описував так: 
«Це була відважна людина, далекоглядна, невтомна 
в праці, хоч і поважного віку».


У СВІТІ ЦІКАВОГО ПРО КНИГУ ТА ЧИТАННЯ

·  Умільці багатьох країн створили цілу низку 
мініатюрних книжок, але мікромініатюрна книжка 
"Кобзар", створена українським майстром М. Сядристим,
 — найменша у світі: її площа — 0,6 кв. мм. 
Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги.
 Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише 
кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою,
 а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

·  Читання – пожива для розуму і душі. Але виявляється, 
це ще й свого роду ліки. Британські нейрофізіологи 
з університету Сассекса дійшли висновку, що жодне 
заняття не розслабляє людину так, як читання книг. 
Душевний стан учасників експерименту за 6 хв. 
прослуховування музики покращився на 61%, 
після чашечки кави – на 54%, прогулянка на природі
 допомогла на 42%, а відеогра чи фільм – всього 
на 21%. Найкращий результат показало читання – 
за ті ж 6 хвилин душевний тонус   експериментальної
 групи зріс на 68%. Учений Девід Льюіс відзначив: 
«Головне, що захопившись змістом книги, людина 
розслабляється і забуває про всі неприємні думки». 
Тож читаймо!


ВИСЛОВИ,  АФОРИЗМИ ПРО КНИГИ ТА ЧИТАННЯ

«Читання гарних книг відкриває нам приховані 
в нашій власній душі думки»                                                                                                       

вівторок, 14 листопада 2017 р.

Найвідомішій дитячій письменниці світу сьогодні – усього 110 років!

Колаж: Укрінформ
З цієї нагоди ми вирішили розповісти вам кілька цікавинок, про які ви могли й не знати. А тепер знатимете!
  • Всесвітньо відома Пеппі Довгапанчоха з’явилася на світ 1944 року, а вперше видано її 1945-го. Повісті про рудокосу дівчинку постали з історій, які Астрід Ліндгрен розповідала своїй донечці, яка саме хворіла на запалення легень. Зараз “Пеппі Довгапанчоху” перекладено 92 мовами.
  • Українською “Пеппі Довгапанчоху” переклала Ольга Сенюк.
  • 2015 року в Швеції вийшло оновлене видання “Пеппі Довгапанчохи”. З ініціативи дочки Астрід Ліндгрен Карін з повісті прибрали згадки про “негритянського короля” Ефраїма, натомість його титул зазначили як “король Південного моря”. Як зазначила Карін, її мама не хотіла б, щоб хоч одне слово в її книжках ображало когось. В українських виданнях усе залишилося автентично – з неграми й негритянськими королями.
  • Повне ім’я Пеппі – Піппілотта Віктуалія Рулльгардіна Крусмінта Ефраїмсдоттер Довгапанчоха.
  • У Югославії з повістей про Пеппі було вилучено аж шість розділів – вважалося, що деякі описані там витівки Пеппі будуть поганим прикладом для югославських дітей, спонукатимуть їх не коритися вчителям і бешкетувати. Перше повне видання історій про Пеппі вийшло хорватською мовою 1996 року.
Українською видано чимало творів Астрід Ліндгрен. Серед них:
  • Малий і Карлсон, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1963.
  • Карлсон прилітає знову (переклад Ольги Сенюк), 1965.
  • Знаменитий детектив Блюмквіст (переклад Ольги Сенюк), 1968.
  • Нові пригоди Карлсона, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1971.
  • Пеппі Довгапанчоха (переклад Ольги Сенюк), 1977.
  • Брати Лев’яче Серце (переклад Ольги Сенюк), 1985.
  • Роня, дочка розбійника (переклад Ольги Сенюк), 1987.
  • Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1990.
  • Міо, мій Міо. Расмус-волоцюга. Брати Лев’яче Серце (переклад Ольги Сенюк), 1990.
  • Пригоди Еміля з Ленеберге (переклад Ольги Сенюк), 2010.
  • Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці (переклад Галини Кирпи), 2010.
  • Домовичок Нільс Карлсон (переклад Галини Кирпи), 2010.
  • Сонячна галявина (переклад Галини Кирпи), 2011.
  • Діти з Гамірного (переклад Ольги Сенюк), 2012.
Автограф Астрід Ліндгрен, адресований перекладачці Ользі Сенюк
Сподіваємося, ви згадаєте дитинство і захочете ще раз перечитати улюблені книжки. Читайте українською!
За матеріалами http://prostir.co.ua