10 найкращих українських книг 2017 року

•  

Найкращі українські книжки 2017 року спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ обрав відомий письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко. Ці книги обов'язково мають бути у вашій бібліотеці!

З-посеред вартих уваги видань цього року несподівано опинилися яскравий дебютант і визнаний майстер жанру, переселенець з Донбасу і авторка, яка все життя перебуває у внутрішній еміграції. Містика, езотерика, психоделія в стилі Гофмана і Метерлінка – це те, що творить сьогоднішні сюжети, називаючись готичною літературою, а старий добрий роман пригод і детективна повість стають найулюбленішим чтивом

"Спустошення",​ Любко Дереш

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

Спустошення, Любко Дереш

На відміну від решти "серйозних" авторів сьогодення, автор цього довгоочікуваного феєричного роману творить легко і невимушено. Словом, цікаво, як у житті, а не в конспекті лекцій з культурології. "Особливою темою для жартів – я маю на увазі, наш специфічний тонкий гумор – було обговорення різних абсурдизмів, підчеплених десь з інтернету, особливо що стосувалося усіляких теорій змов, кінця світу й апокаліпсису, – розповідає герой про своє життя-буття столичного журналіста. – Ми спеціально відвідували радикальні православні сайти і продиралися в непролазну езотеричну глушину конспірологічних нетрів".

Хоч насправді – це жорсткий поєдинок із самим собою під час чергової кризи середнього віку. І магічний камінь з Трахтемирівського півострова, який змінює сценарій життя (бо під ним зарита машина Бога), виявляється цілком доречним для героя роману, плейбоя і бонвівана. Для решти "непосвяченого" люду кислотне життя його друзів-неформалів – це дурня і вибрики, бо не за те "діди воювали". "Вони знали війну, та я знав щось страшніше за війну – я знав мир, – освідчується герой. – На війні достатньо вижити, а в миру – треба жити". Словом, новий роман Дереша – це Бегбедер по-українськи, якщо зважити на богемне "виживання" його героїв у психотропному сьогоденні.

"Падре Балтазар на прізвисько Тойво", Марина Гримич

(К.: Нора-Друк, 2017)

"Падре Балтазар на прізвисько Тойво", Марина Гримич

Карколомна пригода, що сталася з героєм цього феєричному роману, загалом має цілком історичне підґрунтя. І недаремно в далекому дитинстві його рідна баба Юстина "розповідала, що половина галицьких емігрантів виїхала до Канади, а друга половина – до Бразилії", бо всі тутешні персонажі – його земляки по Старому краю, як у Канаді і зрідка в Бразилії називали батьківщину, з якої приїхали вони чи їхні предки. Опинившись серед земляків з галицькою говіркою, колишній золотошукач з Аляски стає старозавітним панотцем в бразильських джунглях, де постала колонія іммігрантів з назвою Нова Австрія. Утім, хай навіть так, адже була у Фолкнера міфічна Йокнапатофа, а в Маркеса – не менш містичне Макондо.

Подальші пригоди самозванця на пару із таким самим авантюристом, засновником колонії Габріелем (з села Дуліби, що у Східній Галичині) розвивається, наче справжній вестерн, якби його написав Іван Котляревський – з гумором, пародією, а також величезною симпатією до свої героїв, змушених за волею долі удавати з себе богів, пророків і вождів. Туземці у даному випадку – нащадки українських першопрохідців, а пригоди в романі - не що інше, як альтернативна історія заселення і розбудови ними дуже Дикого Заходу бразильського наразі зразка.

"Троща", Василь Шкляр

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

"Троща", Василь Шкляр

Нічого не віщувало біди, пов'язаної у цьому романі з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х. Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз коли доводиться зітнутися зі зрадою.

Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи свою неминучу трагічну розв’язку.

"Долгота дней", Владимир Рафеенко

(Х.: Фабула, 2017)

"Долгота дней", Владимир Рафеенко

Ця книжка – по суті, донецька хроніка передвоєнного, а також воєнного часу, що складається з двох частин. Наприклад, історія університетського професора, який "работать философом при бандитах не мог и не хотел", оскільки "Украину любил, пусть и несколько осторожно, а вот русского мира откровенно опасался, как всякий неглупый человек, к тому же и сын репрессированного". Що ж до другої частини донецького епосу, то це добірка новел, написаних головним героєм роману. Саме у цих свідоцтвах часу, в яких абсурд перемішаний з місцевими трагедіями, більшою мірою відображена та непевна межа, що розділяла два періоди – довоєнний і воєнний – у рідному місті автора.

Донецьк тут названий "містом Z", а умови, в яких доводиться перебувати героєві, який спочатку виїхав до Києва, а потім повернувся, схожі на фронтові новини. "Поиск еды и питья, отсутствие работы и безопасности, – наздоганяють його новини з попереднього, романного розділу. – Боевики на улицах города, российские СМИ в мозгах. Поговорить не с кем. И лучше ни с кем даже и не говорить".

Утім, автор впевнений, що його роман не лише про війну. Вона про людей, які виявилися в її заручниках ще за мирного часу. Вона про Україну, до складу якої входить Донбас, про що не слід забувати. Нарешті, роман з новелами Рафєєнка – про життя, яке за будь-якого часу перемагає смерть. Особливо, якщо його художньо зафіксувати для того, хто вижив.

"Баланс белого", Елена Мордовина

(К.: Каяла, 2017)

"Баланс белого", Елена Мордовина

У цьому романі, авторка якого претендує на лаври Джека Керуака, бенкетує молодість – тусівка, театрали, мандри автостопом. Коньяк з вишневим соком, склянка плану, легкі "Мальборо" і "Лілі Марлен" на відеокасеті. По тому зазвичай "упаковка "Сибазона" удивительно похожа на пачку "Житана", але це дрібниці в порівнянні з прозою Бориса Віана, яку нагадує роман.

"Все было раскидано – рюкзак, карримат, новеллы Сэлинджера, лента презервативов с ребрышками в красной коробке. На столе валялись кубики бульонного концентрата, на полу – подсушенные кусочки ветчины в корочке коричневого сахара и горчицы, анчоусы в жестяных коробках. Блокнотики, карманные книжечки безвестных поэтов, альбомы Бердсли – все, что должно иметься у добросовестного каторжанина собственного интеллекта".

Втім, часи були не декадентські – тривала київська епоха індіанського літа, коли здавалося, що "сексуальное влечение – не есть исходная мотивационная тенденция", і що порошок в іграшковому ведмедику, від якого помер Джим Моррісон, і за який тепер страждати героїні, наснився Київській Лаврі уві сні про Василя Блаженного.

"№ 2", Остап Дроздов

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

"№ 2", Остап Дроздов

Герой минулорічного дебютного роману "№1" львівського журналіста Остапа Дроздова, пригадується, зробив перегляд пріоритетів "незалежного" покоління – від його раннього радянського дитинства до безумовної зрілості і навіть старості в діаспорі. Натомість його нова оповідь – роман "№2", що продовжує відлік "ревізіоністських" закидів про те, як, наприклад, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності".

Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, герой роману не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом. Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу. Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.

"Добро пожаловать в ад", Оксана Велит

(К.: Каяла, 2017)

"Добро пожаловать в ад", Оксана Велит

Класичні казкові сюжети трансформуються у цій збірці інфернальних, містичних, ба навіть готичних оповідань у карколомну суміш жанрових перверсій. Гензель і Гретель виявляються коханцями, злодіями, вбивцями, хлопчик-з-мізинчик допомагає батькові-людожерові з братами полювати на людей, брати Грім з бідним Гофманом обертаються на сімейку Адамсів, а все разом витворюється на справжній роман жахів, аналогів якому в сучасній українській літературі немає.

З одного боку, нічні кошмари, дитячі страхи, дорослі манії, що стають сюжетами – це наповнення "мертвого" жанру "живим" життям героїв та героїнь. Які, навіть потрапляючи до пекла чи до омріяного раю самоти, все одно потерпають від туги, депресії, уваги ближнього. З іншого боку, деталі, ситуації, герої – все це побутове дійство, яке, здається, примарилося у страшному сні, щоразу повторюється у нових історіях, і виявляється, що вони пов’язані між собою – депресивний юнак, дівчина, що потрапила в місто живих мерців, нещасливі батьки, знервовані матері, божевільні бабусі. А це означає цілий світ фантазій, які мають право на художнє втілення у новому, або старому, як світ, жанрі трилеру.

"Аляска", Сергій Бут

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

"Аляска", Сергій Бут

Надзвичайно напружений сучасний роман про непокору і покарання, тобто про лікарняне відділення з кодовою назвою "Аляска", де пацієнти стикаються з безжальною каральною машиною часів СРСР, коли так званих "неугодних" саджали на психотропні ліки й фактично через короткий час цілком здорових людей перетворювали в рослин. Герої варті картин Гойі, романів Достоєвського, хоч і не заслужили на таке життя. Один, "мізерний, на вигляд цілком беззахисний чоловік годився в батьки Водолазу, проте дози галоперидолу, якими бомбили діагностований йому синдром Туретта, значно зістарили його", другий, "з довгою бородою і в круглих окулярах, цей "хіпі у відставці" нагадував пізнього Джона Леннона", решта не менш екзотичні та нещасні.

У головного ж героя на волі була "боротьба з невідомим Злом, що стала сенсом виживання", бо "докучала фата моргана, побачена в морі", і що й призвело до безуму. Натомість в неволі, чи пак у психлікарні, куди він потрапив, рятуючись від привиду – суцільні "моторошні секрети, які відкривалися Антону про таємниче відділення лікарні, що сіяли сумніви щодо можливого одужання в цьому закладі".

"Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек", Олексій Жупанський

(Видавництво Жупанського, 2017)

"Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек", Олексій Жупанський

Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії "на тему". Столичний журналіст їде у справіку Дикий поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд.

Виробка вугілля у ньому на висоті, але якою ціною? Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються. Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття… неминучого бестселера.

"Мафтей. Книга, написанная сухим пером", Мирослав Дочинець

(Х.: Фоліо, 2017)

"Мафтей. Книга, написанная сухим пером", Мирослав Дочинець

Чергова фантасмагорія від лауреата Шевченківської премії, написана з не меншим "шевченківським" хистом і увагою до зазвичай сивої давнини. Сам автор вважає, що його роман – це "історичний філософсько-психологічно-етнографічно-романтичний детектив, в основу якого лягли неймовірні реальні події". Рідне Мукачеве було вкотре обрано за центр фантастичного сюжету тому, що це за ексклюзивною історіографію наших краєзнавців, це була батьківщина кельтів, Новий Єрусалим, осердя Європи і цілого світу.

Космогонічні міфи, язичницькі практики, культи і традиції, міцно закручені довкола детективного сюжету, надають роману рис цілком сучасного бестселеру. Адже сталося так, що 1852 року в прикарпатському містечку стали зникати молоді дівчата, і ніякі детективи з жандармерією і магістратом вкупі та недремним оком начальства з Великої Мадярщини не можуть зарадити справі. Тож не цар, не Бог, і не герой чи ще який Фандорін з книжок Акуніна, а місцевий схимник і філософ зможе допомогти людям і читачам дістатися краю оповіді.

За матеріалами сайту maximum.fm Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Як у світі популяризують читання за допомогою інновацій та ІТ-технологій Читання уже давно не асоціюється лише з паперовою книжкою, а популяризація й заохочення не обходиться без інноваційних технологій.  Познайомся з цікавими розробками, що роблять книжку ще більш доступною. Про автомати в Сингапурі, мобільний додаток, «кругову бібліотеку» та інші способи популяризації читання – у матеріалі.  Миттєві книжки місцевих авторів з автоматів у Сингапурі У Сингапурі власник книгарні BooksActually Кенні Лек (Leck), запустив торгові автомати, які продають книги, переважно місцевих видавництв та авторів. В апараті поміщається 150 книг, працює пристрій як і будь-який автомат з продажу кави чи солодкого:  вносиш вартість, обираєш товар – і отримуєш бажану книгу. Лек розповідає, що вперше побачив такі автомати в Японії, і дуже пишається,  що втілив в життя цей проект. «Уся ідея з автоматами – доступність для щоденного  споглядання та зорового контакту», – говорить він. Також Лек зазначає, що автомати з  продажу книжок – своєрідний вклад в розвиток літератури, а не бізнес. «Ці торгові автомати інтуїтивно зрозумілі. Вам не обов’язково потрібно купляти  книгу, але ми постійно даємо вам знати, що ці книги є. Ми починаємо з візуальної свідомості.  Саме тому ставимо їх в публічних місцях», – ділиться власник книгарні. Повноцінно працюють вже два автомати: в Національному музеї Сингапуру та на торговій вулиці Орчард-роуд. Третя машина почне працювати з кінця червня в Центрі мистецтв Гудман, який також є штаб-квартирою Національної ради мистецтв. У майбутньому планується запуск безготівкових розрахунків, і збільшення кількості автоматів із продажу книжок. Прочитати бестселер чи книгу будь-якого розміру  можна за 15 хвилин! Як? У Берліні, ще у 2012 році, був заснований стартап Blinkist , що показує в стислій формі сюжет та зміст популярного нон-фікшну. Для того, щоб європейці могли читати швидше, проект отримав інвестицію у розмірі 4 мільйонів євро. Ці кошти будуть витрачені на масштабування, доопрацювання продукту та поширення його в світі. Фахівці із представленої теми читають повний варіант книги, конспектують їх у жанрі ділової, науково-популярної та суспільно-популярної літератури. А вже потім конспект після погодження власників авторських прав отримує доступ до онлайн-бібліотеки. Щодня один користувач може прочитати лише 1 безкоштовний конспект, більше – за гроші. Річна передплата на необмежений доступ до усіх книг складає $50 або ж $80 — якщо ще хочете мати аудіоверсії. Щоб спробувати можливості такого експрес-читання, можна скористатися веб-версією (доступна авторизація через Facebook) та мобільні додатки для Android і iOS. У 2015 року Blinkist охопив понад 30 тисяч читачів у 130 країнах світу. На 2016 рік організатори очікують ще більшого охоплення читачів, оскільки вважають, що передові інтернет-технології цікавлять людей більше, ніж примусове читання. Читати на ходу і постійно носити частину домашньої  бібліотеки з собою – можливо! Тепер це можна робити разом зі студією архітектури і екстремального довкілля під назвою «DavidGarciaStudio», яка створила і показала приклад «кругової бібліотеки». Тепер у любителів читати на ходу є можливість носити всі улюблені книги, і читати їх де завгодно. «DavidGarciaStudio» впевнені, що жити без книг – неможливо, як і замінити всі паперові книги на електронні, тому і запропонували інноваційне рішення кругової книжкової полиці під назвою «Архів II». Кругова книжкова полиця не для довготривалих поїздок, але ідеально пасує для руху в умовах міста, чи руху з гори. За словами розробників із «DavidGarciaStudio»: «У середньому, доросла людина може прочитати близько 240 слів за хвилину. Аби насоложитися книгою розміром десь в 300 сторінок, потрібно 9 годин, звичайно якщо читати нон-стоп. Якщо ви читаєте в той час як йдете, ви зможете прочитати книгу приблизно за 43 кілометри». Стіни музею із книжокДитячий музей в Гаазі поєднує в собі прагнення вчити грамотності та любові до читання з утилізацією відходів.Тут презентували виставку «Papiri», що показує від підлоги до стелі книги, і середовище для відочинку. Розроблений Platvorm агентством Grob Enzo, виставка в приміщенні  Upcycled стін з книг, яка також має інтерактивні засоби масової інформації та ігри, які заохочують дітей розвивати любов до читання та письма. Концепція інтер’єру виставки, представленої в музеї, поєднує в собі почуття пишних крижаних печер і контрастні темно-червоні ущелини у формі дерева, інтерактивні екрани, багаторівневі ніші, в яких можна сидіти і читати. Впродовж всієї виставки слова з різних книг пишуть і друкують на стінах. Діти можуть наслідувати пустощам якогось лиходія, допомогти перемогти його словом, написавши власні історії на сенсорних екранах чи інтерактивних комп’ютерах. На виставці також вчать поважати книги. Platvorm створили викривлення стін, затишні куточки, які повністю складаються з Upcycled книг в твердій палітурці. «Діти та дорослі у захваті, готові тестувати наш проект негайно. І це власне все, що ми хотіли почути, коли створювали цю виставку», – розказують організатори. Купи книгу – і їздь в бразильському метро безкоштовно Бразильські видавці запустили інноваційну компанію з просування книжок: у видання вбудовують RFID-чіпи з десятьма безкоштовними поїздками у метро. Згідно з дослідженням бразильського Інституту книги, бразилець читає лише близько двох книжок на рік. Аби поліпшити ситуацію, видавництво L&PM Editores разом з рекламним агентством Africa створили так звані «книжки-квитки» – видання, у які вбудовано проїзний на метро. Акцію з популяризації читання приурочили до Всесвітнього дня книги. Кожна обкладинка має вбудований чіп з десятьма поїздками. Проходячи через турнікет, читач просто сканує книгу, наче звичайний проїзний. Аби зробити сервіс ще доступнішим для типового пасажира метро, рекламне агентство Africa разом із Via Quatro, компанією, що управляє однією з гілок метро у Сан-Паулу, організували на деяких станціях точки продажу, що дозволяє людям придбати книгу безпосередньо біля турнікетів. Коли десять безкоштовних поїздок закінчуються, читач може поповнити проїзний через інтернет. А коли книжку прочитано, її варто передати другові. Наразі можна обрати одну з десяти книжок: «Арахіс: Дружба. Ось для чого потрібні друзі» Чарльза М. Шульца, «Гарфілд: Вибач» Джима Девіса, «Сто сонетів кохання» Пабла Неруди, «Великого Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда, «Мистецтво війни» Сунь Цзи, «Шерлок Холмс: Собака Баскервілів»  Артура Конан Дойла, «Гамлет» Вільяма Шекспіра, «Алея вбивств» Агати Крісті, «Зелена цибуля у біді!» Маурісіо де Соуза і «Кишеня Кінтана» Маріо Кінтана. Організатори вже продали 10 000 книг. Ідея виявилася такою популярною, що LP&M Editores зараз працює над запуском аналогічної акції в інших містах Бразилії. За матеріалами сайту  http://www.chytomo.com Чільна світлина bestanimations.com

Літературні цікавинки

Дізнайтеся про цікаві факти з життя відомих світових письменників 
та поетів, їх вислови про книгу та читання, улюблені цитати з
прочитаних книг тощо.

Літературні постаті

· М.І. Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати 

окремі місця з літописів, але й цілі акти і документи. З пам'яті виголошував 

великі уривки шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів,

декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. 

А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений 

пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.

· Найбільше мов серед українців знав А.Ю. Кримський —
 український вчений, письменник, перекладач. Коли його 
запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть,  
шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало
 вивчив німецьку, французьку та англійську мови. 
В юнацькі - добре оволодів грецькою, 
турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. 
Мови  вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом
світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та 
іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць.
Він перший доніс до українського читача безпосередньо 
з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її 
антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.

·  Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала 
із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. 
Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав
українській письменниці виключне право перекладу
його творів на російську мову. Вона переклала 
15 пригодницьких та науково-фантастичних 
романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника. 

·   Г. С. Сковорода володів даром передчуття. Те, що він 

передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії 

залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ 

три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника 

Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом 

Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного

 ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два 

тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

· Один з найвизначніших письменників Франції, 
історик, філософ, поет Вольтер написав книжку 
«Історія Карла XII», яку до кінця XIX ст. було 
перевидано понад 100 разів. Дві сторінки в ній 
присвячено Україні та її гетьманові Івану Мазепі. 
У своєму творі Вольтер писав про Україну: 
«Україна завжди прагнула свободи, але, 
оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, 
все була примушена шукати собі протектора 
в одній з цих держав». Мазепу він описував так: 
«Це була відважна людина, далекоглядна, невтомна 
в праці, хоч і поважного віку».

У СВІТІ ЦІКАВОГО ПРО КНИГУ ТА ЧИТАННЯ

·  Умільці багатьох країн створили цілу низку 
мініатюрних книжок, але мікромініатюрна книжка 
"Кобзар", створена українським майстром М. Сядристим,
 — найменша у світі: її площа — 0,6 кв. мм. 
Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги.
 Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише 
кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою,
 а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

·  Читання – пожива для розуму і душі. Але виявляється, 
це ще й свого роду ліки. Британські нейрофізіологи 
з університету Сассекса дійшли висновку, що жодне 
заняття не розслабляє людину так, як читання книг. 
Душевний стан учасників експерименту за 6 хв. 
прослуховування музики покращився на 61%, 
після чашечки кави – на 54%, прогулянка на природі
 допомогла на 42%, а відеогра чи фільм – всього 
на 21%. Найкращий результат показало читання – 
за ті ж 6 хвилин душевний тонус   експериментальної
 групи зріс на 68%. Учений Девід Льюіс відзначив: 
«Головне, що захопившись змістом книги, людина 
розслабляється і забуває про всі неприємні думки». 
Тож читаймо!

ВИСЛОВИ,  АФОРИЗМИ ПРО КНИГИ ТА ЧИТАННЯ

«Читання гарних книг відкриває нам приховані 

в нашій власній душі думки»                                                                                                       

Найвідомішій дитячій письменниці світу сьогодні – усього 110 років!

Колаж: Укрінформ

З цієї нагоди ми вирішили розповісти вам кілька цікавинок, про які ви могли й не знати. А тепер знатимете!

• Всесвітньо відома Пеппі Довгапанчоха з’явилася на світ 1944 року, а вперше видано її 1945-го. Повісті про рудокосу дівчинку постали з історій, які Астрід Ліндгрен розповідала своїй донечці, яка саме хворіла на запалення легень. Зараз “Пеппі Довгапанчоху” перекладено 92 мовами.
• Українською “Пеппі Довгапанчоху” переклала Ольга Сенюк.
• 2015 року в Швеції вийшло оновлене видання “Пеппі Довгапанчохи”. З ініціативи дочки Астрід Ліндгрен Карін з повісті прибрали згадки про “негритянського короля” Ефраїма, натомість його титул зазначили як “король Південного моря”. Як зазначила Карін, її мама не хотіла б, щоб хоч одне слово в її книжках ображало когось. В українських виданнях усе залишилося автентично – з неграми й негритянськими королями.
• Повне ім’я Пеппі – Піппілотта Віктуалія Рулльгардіна Крусмінта Ефраїмсдоттер Довгапанчоха.
• У Югославії з повістей про Пеппі було вилучено аж шість розділів – вважалося, що деякі описані там витівки Пеппі будуть поганим прикладом для югославських дітей, спонукатимуть їх не коритися вчителям і бешкетувати. Перше повне видання історій про Пеппі вийшло хорватською мовою 1996 року.

Українською видано чимало творів Астрід Ліндгрен. Серед них:

• Малий і Карлсон, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1963.
• Карлсон прилітає знову (переклад Ольги Сенюк), 1965.
• Знаменитий детектив Блюмквіст (переклад Ольги Сенюк), 1968.
• Нові пригоди Карлсона, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1971.
• Пеппі Довгапанчоха (переклад Ольги Сенюк), 1977.
• Брати Лев’яче Серце (переклад Ольги Сенюк), 1985.
• Роня, дочка розбійника (переклад Ольги Сенюк), 1987.
• Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху (переклад Ольги Сенюк), 1990.
• Міо, мій Міо. Расмус-волоцюга. Брати Лев’яче Серце (переклад Ольги Сенюк), 1990.
• Пригоди Еміля з Ленеберге (переклад Ольги Сенюк), 2010.
• Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці (переклад Галини Кирпи), 2010.
• Домовичок Нільс Карлсон (переклад Галини Кирпи), 2010.
• Сонячна галявина (переклад Галини Кирпи), 2011.
• Діти з Гамірного (переклад Ольги Сенюк), 2012.

Автограф Астрід Ліндгрен, адресований перекладачці Ользі Сенюк

Сподіваємося, ви згадаєте дитинство і захочете ще раз перечитати улюблені книжки. Читайте українською!

За матеріалами http://prostir.co.ua

7 причин, чому потрібно читати книжки

Якщо вам хочеться завжди почуватись добре, підвищити рівень інтелекту, покращити пам’ять та розвинути гнучкість мислення, знайдіть час для читання — саме воно сприяє цьому. А якщо не знаєте, яку книгу обрати, читайте далі, адже ми рекомендуємо лише найкраще!

Читання — це не тільки прекрасний спосіб проведення дозвілля, а й відмінний інструмент для підтримки фізичного і психічного здоров’я. 

Тому сьогодні пропонуємо ознайомитись із його перевагами.

1. Читання підвищує рівень емпатії

Згідно із деякими дослідженнями, художня література допомагає людям розвивати почуття співпереживання. Більшість розповідей, телевізійних шоу і навіть деякі відеоігри підвищують рівень співчуття до інших людей, робить їх більш чуйними. 

2. Розвиває гнучкість мислення

Твір, який змушує читача думати глибше, може підвищити гнучкість мислення. Віршовані тексти містять величезну кількість метафор і алегорій. Це змушує читачів бути більш уважними до деталей і сенсів, які автор вкладає в певні слова.

Люди, які читають поетичні тексти, звикають переосмислювати слова, звертати увагу на дрібниці. Читаючи поезію, ми можемо навчитися краще висловлювати свої думки, аналізувати людську поведінку, адаптуватися під обставини та більш осмислено шукати вирішення проблем.

3. Підвищує рівень креативності

Процес читання часто пов’язують з підвищенням рівня креативності. Вважається, що люди, які читають художню літературу регулярно, менш консервативні і не відчувають себе ніяково через двозначність. Вони більш творчі і вільні.

Неоднозначна природа белетристики спонукає людей приймати нетипові рішення і дивитися на ситуацію під іншим кутом. У цьому і криється ключ до креативності. 

Коли ми розглядаємо різні варіанти розвитку однієї і тієї ж ситуації, нам легше побачити нові можливості.

4. Поліпшує роботу мозку

Під час одного із досліджень вчені просканували мозок учасників експерименту до, під час та через 5 днів після прочитання роману, і помітили певні неврологічні зміни.

Незалежно від того, яку літературу ми читаємо, доведено, що після прочитання книги у людини протягом декількох днів підвищується рівень інтелекту.

5. Читання допомагає боротись із упередженнями

Вивчаючи світ інших людей, ми здатні позбутись деяких упереджень.

Наприклад, було проведено дослідження, після якого з'ясувалося, що діти, які виросли на історіях про чарівника Гаррі Поттера, більш лояльно ставляться до іммігрантів, біженців та гомосексуалістів. Протягом всієї розповіді Гаррі Поттер і його друзі вчать читачів терпимості та толерантності.

6. Сприяє профілактиці старечої деменції

Читання стимулює роботу мозку, допомагаючи йому залишатися в гарній формі аж до похилого віку. Якщо читати досить регулярно протягом усього життя, то є ймовірність знизити ризик втрати пам’яті і частково запобігти зниженню концентрації уваги.

Згідно з дослідженнями, люди, які в похилому віці приділяли час читанню, були на 32% менше схильні до зниження розумових здібностей. 

7. Збільшує тривалість життя

Читання книг продовжує життя. Згідно з останніми дослідженнями, тривалість життя людей, які захоплюються читанням, в середньому на два-три роки більша, ніж у тих, хто нічого не читає. Тому, щоб прожити довше, потрібно виділяти на читання приблизно 30 хв в день.

Отож, якщо вам хочеться мати хорошу пам’ять не лише зараз, але і в далекому майбутньому, розвинути уяву та прожити довге життя, просто почніть читати. А якщо не знаєте, з чого почати, рекомендуємо вам ознайомитись із найкращими світовими бестселерами, які перекладені українською мовою, та найкращими книгами цього року від українських авторів. 

7 Ways Reading Enhances Both Mind And Body

За матеріалами mizky.com

ЧОМУ НАШЕ МАЙБУТНЄ зАЛЕЖИТЬ ВІД ЧИТАННЯ

Видатний англійський письменник Ніл Гейман прочитав чудову лекцію, яку варто порадити усім, хто не розуміє навіщо читати художню літературу та яка від цього користь. Ось деякі тези з цієї натхненної промови.
 
Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці та чому, а також наскільки вони упереджені. Я хочу поговорити з вами про читання. Про те, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.

Я, очевидно, дуже упереджений, адже я - письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Уже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів. Безсумнівно, я зацікавлений у тому, щоби люди читали, особливо художню літературу, щоби існували бібліотеки та бібліотекарі, а також місця, де можна читати.

Тому я упереджений як письменник. Але ще більш упереджений як читач.
 

Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць - це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна галузь повинна планувати свій майбутній ріст - скільки камер їм знадобиться? Скільки ув'язнених буде через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуванні про те, який відсоток 10 і 11-річних не вміє читати.

В цьому немає прямої залежності. Не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами все ж є. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків походять з очевидного.

Освічені люди читають художню літературу.

У художньої літератури є два призначення.
 

По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж відбудеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться... в цьому є справжній драйв. Це дозволяє вивчити нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Усвідомлювати, що читання саме собою є насолодою. Одного разу зрозумівши це, ви будете читати постійно.

Найпростіший спосіб виховати грамотних дітей - навчити їх читати і показати, що це - приємна розвага. Знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до них, дозвольте їм прочитати їх.
Не існує поганих дитячих авторів, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги. Всі діти різні. Вони знаходять потрібні історії і стають їх частиною. Банальна, стандартна ідея не є такою для них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не відсторонюйте дітей від читання лише тому, що вам здається, наче вони читають неправильні речі.  

По-друге, художня література породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза - це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ - це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли настає час повернутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.
 

Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє вести себе не як самозакохані самітники.

Ви знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.  

У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. Я запитав офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалювали досить довго. Що змінилося?
Все просто, сказав він. Китайці створюють чудові речі, якщо їм приносять схему. Але вони нічого не покращують і не вигадують самі. Тому їх делегація поїхала до США, відвідала Apple, Microsoft, Google і розпитала людей, які створюють майбутнє вже сьогодні, про них самих. Виявилось, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.
 

Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, в якому виросли. Невдоволення - це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншими.

Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти могли б почитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека.

Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

 

Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми покидаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація - безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили в інформаційному голоді. В останні роки ми підійшли до перенасичення інформацією. Ерік Шмідт з Google розповідає, що зараз кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми створили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п'яти ексабайт інформації в день, якщо ви полюбляєте цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоби знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти те, що нам дійсно потрібно.

Бібліотеки - це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги - це тільки верхівка інформаційного айсберга. Бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас цим безцінним ресурсом. Сьогодні більше дітей, ніж будь-коли раніше, беруть книги з бібліотек, і це різні книги - паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це також місця, де люди, у яких немає комп'ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.
 

Бібліотеки - це ворота в майбутнє. Тому дуже шкода, що по всьому світу місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, аби заплатити сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.

Книги - це спосіб спілкуватися з мертвими, вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило знання, які можна розвивати, а не просто запам'ятовувати. Є казки – старіші, ніж безліч країн, які значно пережили культури і стіни, в яких їх вперше розповіли.

Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати їх, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість.

 

Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.

Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читайте їм історії, від яких ми вже втомилися. Говоріть різними голосами, зацікавлюйте їх і не припиняйте читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Зробіть читання вголос моментом єднання, коли ніхто не витріщається в телефони, а спокуси світу відкладені кудись подалі.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати.

Письменники, особливо дитячі, мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про неіснуючих людей чи місця, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, а те, що пояснює нам, хто ми такі. Зрештою, література - це правдива брехня. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку.
 

 

Один з кращих засобів для тих, хто читає без особливого бажання, - історія, від якої вони не зможуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, захищати і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. І ми не повинні ніколи, ні за що у світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що нам би не хотілося прочитати самим.

Всі ми - дорослі та діти, письменники і читачі - повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикидатися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість - менша ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, створюють майбутнє, роблять це, уявляючи, що все може бути іншим.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що про це всі вже забули. Все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент придумане. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і вигадав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику змокнути. Ця кімната і всі речі в ній, в будівлі, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
 

Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який так нерозумно зіпсували, обікрали і знівечили.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою й мудрою: "Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок." Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

З святом, педагоги, учні, батьки... Знову ранок першого вересневого дня повниться мелодійними звуками шкільного дзвоника. Знову вулиці міст і сіл розквітають від дитячого щебету, юнацьких посмішок та чарівної хуртовини осінніх айстр. Ностальгічні погляди дорослих, душевний щем, смуток і радість – переплелися разом. Це наш край, наша держава зустрічають День знань - справжнє всенародне свято мудрості, доброти і людяності...

Над рікою тумани сиві. Перше вересня на порі. Діти в школу — такі красиві! Йдуть учитися школярі. В вишиванках чарівних діти, Ніби квітами зацвіли. І в руках у них квіти, квіти… В світ науки вони прийшли. То ж нехай вам здоров’я буде, Успіх, радість, ясні літа. Щастя, світло і мир повсюди, І наука — завжди свята. Хай вам легко усе вдається, До мети, до зірок дійти. Хай вам сонце ясне сміється І відкриються всі світи. Будьте завжди щасливі, діти, Йдіть до власного майбуття. А щоб гарно у світі жити, Вчитись треба усе життя.

Надія Красоткіна