Настя Мельниченко
журналістка, активістка, правозахисниця, авторка книг для дітей і підлітків, розробниця рекомендованого МОН курсу «Недискримінаційний підхід у навчанні»
Діти, які потерпають від булінгу, можуть соромитися про це казати. Особливо це стосується хлопців, адже соціумом і часто самою родиною транслюється меседж: «Хлопчик повинен бути сильним. Якщо ти не можеш себе захистити, значить ти – ганчірка». Хлопчикам і без того психологічно важко бути приниженими, а зізнатися у родині, де пропагують культ чоловіків-які-можуть-за-себе-постояти, ще важче.
Батьки, які мають довірливі стосунки з дітьми і говорять з дитинства про те, що такими речами треба ділитися, мають більше шансів почути від дітей, коли щось не так.
Але є інша категорія дітей. Які не розповідають батькам не тому, що соромляться, а тому, що не хочуть засмучувати. Таке може бути в родинах залюблених дітей, де батьки надто інтенсивно демонструють свої переживання щодо прикрощів у житті дитини. Знаю реальні випадки, коли діти мали чудові, довірливі стосунки з батьками, але все одно мовчали про ситуацію в школі. Щоб не засмучувати.
Які б ви не були батьки, але завжди є шанс, що дитина не розповість з тих чи інших причин. Тоді лишається спостерігати.
Дитина, яку цькують в школі, стає подавлена, втрачає інтерес до того, що їй раніше подобалося. Неохоче йде в школу. У неї з’являються порушення у здоров’ї: наприклад, проблеми з животом. Вона може почати обгризати нігті чи шкіру довкола нігтів, смикати чи виривати волосся: тобто з’являються нав’язливі рухи, які свідчать про стрес, підвищену тривожність.
Дитина замикається в собі, неохоче ділиться як справи. Прогулює школу. Я б сказала, що будь-які різкі зміни в поведінці мали б насторожити.
Що робити? Перш за все, я б забрала у розмовах з дитиною навіть натяк на те, що булінг – це відповідальність і провина дитини. Сама постановка питання: що робити дитині, аби її не булили, мені видається хибною.
Булінг – це хвороба групи і суспільства, це відображення того, наскільки здоровою чи нездоровою є атмосфера в колективі. З булінгом працюють на всіх рівнях. Постраждалим надають психологічну підтримку. Працюють з агресорами, зі свідками, зі школою, батьками, громадою. Акцент суто на постраждалих і тому, «як їм вберегтися» – неправильний.
У світовій практиці передбачена така робота з жертвами: попередження потенційних жертв про можливу загрозу булінгу; навчання дітей повідомляти вчителям/батькам про випадки булінгу; прокачування соціальних компетентностей жертв, підвищення їхньої впевненості в собі та самопрезентації; запуск груп підтримки для жертв булінгу та навчальні семінари для батьків.
Що роблять у нас? Забирають дитину з класу чи зі школи. Як на мене, це є дуже шкідливою практикою, оскільки дитина не здобуває досвіду позитивного виходу із ситуації. А група як була хворою, так і лишається. Сьогодні забрали з класу вашу дитину, бо вона гіперактивна чи має темну шкіру, а завтра на її місці буде дитина, у якої ніс «не такої» форми чи голос писклявий. Як каже Лариса Денисенко: «Була б людина, а дискримінація знайдеться».
Тому я б радила таке: навчити розпізнати булінг (не кожна бійка є булінгом), навчити повідомляти про булінг і навчити втручатися, коли дитина бачить булінг щодо інших.
Щодо книжок, то дуже гарною є книжка «Диво» Паласіо. Мені було важливо бачити, як працюють із цією проблемою за кордоном. І зітхати.
Книжка «Обзивають мене Мурахоїдом» Кристини Нестлінгер не дає практичних порад, як протидіяти булінгу, але вселяє надію, що все буде добре.
Добірка тематичних книг від Віталіни Макарик:
«Пампуха» Алевтіни Шавлач (Академія, 2018)
Хто став жертвою булінгу? Ганя полюбляє смачну випічку, яку віртуозно випікає її мама, і через це має не зовсім ідеальну фігуру. А відколи її через це все більше почали принижувати і цькувати, все частіше заїдає страх, образу і відчуття неповноцінності смачненьким. Найгірше – до булінгу долучилася і їхня молода вчителька, яка одразу ж стала рольовою моделлю для всіх Ганиних однокласниць. Прагнучи знайти розуміння і підтримку, вона втрапляє у погану компанію.
Як подолати булінг? Гані вдалося налагодити стосунки з деякими однолітками, які допомогли змінити ставлення до ситуації. Але остаточно розібратися з проблемою вдалося лише тоді, коли втрутилися дорослі.
Хто став жертвою булінгу? Ганя полюбляє смачну випічку, яку віртуозно випікає її мама, і через це має не зовсім ідеальну фігуру. А відколи її через це все більше почали принижувати і цькувати, все частіше заїдає страх, образу і відчуття неповноцінності смачненьким. Найгірше – до булінгу долучилася і їхня молода вчителька, яка одразу ж стала рольовою моделлю для всіх Ганиних однокласниць. Прагнучи знайти розуміння і підтримку, вона втрапляє у погану компанію.
Як подолати булінг? Гані вдалося налагодити стосунки з деякими однолітками, які допомогли змінити ставлення до ситуації. Але остаточно розібратися з проблемою вдалося лише тоді, коли втрутилися дорослі.
«Ларс. Lol» (Видавництво Старого Лева, 2019, пер. Наталя Іліщук)
Хто став жертвою булінгу? Милий хлопчина Ларс має не лише турботливого тата і незвичне хобі, пов’язане зі світом Гаррі Поттера, а й синдром Дауна. І хоч події відбуваються в толерантній та інклюзивній Норвегії, у тамтешніх школах теж трапляються випадки булінгу. Для того, щоб познущатися з Ларса, однокласники створюють спеціальний блог, де публікують його невдалі фотки і відео – «хахаха, дивіться, цей Ларс – це LOL!». А його однокласниця, наставниця і подруга Аманда, прагнучи припинити цей булінг, ненавмисне долучається до нього, вивівши цькування на новий рівень.
Як подолати булінг? Коли розбиваєш серце такому щирому і вразливому хлопцю, як Ларс, простим «вибач» не відбудешся. Аби спокутувати свою провину, Аманда влаштовує ціле шоу, свідомо виставивши себе на посміховисько перед усією школою. І цим доводить: бути дивним, іншим, незвичним – це ок. Сміятися над цим – зовсім не LOL.
Хто став жертвою булінгу? Милий хлопчина Ларс має не лише турботливого тата і незвичне хобі, пов’язане зі світом Гаррі Поттера, а й синдром Дауна. І хоч події відбуваються в толерантній та інклюзивній Норвегії, у тамтешніх школах теж трапляються випадки булінгу. Для того, щоб познущатися з Ларса, однокласники створюють спеціальний блог, де публікують його невдалі фотки і відео – «хахаха, дивіться, цей Ларс – це LOL!». А його однокласниця, наставниця і подруга Аманда, прагнучи припинити цей булінг, ненавмисне долучається до нього, вивівши цькування на новий рівень.
Як подолати булінг? Коли розбиваєш серце такому щирому і вразливому хлопцю, як Ларс, простим «вибач» не відбудешся. Аби спокутувати свою провину, Аманда влаштовує ціле шоу, свідомо виставивши себе на посміховисько перед усією школою. І цим доводить: бути дивним, іншим, незвичним – це ок. Сміятися над цим – зовсім не LOL.
«Помста» Юлії Чернієнко (Академія, 2019)
Хто став жертвою булінгу? Спокійна і мовчазна Міра Ігнатенко страждає від самотності. Перейшовши в нову школу, вона так і не змогла завести друзів. Замість того, аби знайти порозуміння, вона отримала лише насмішки, знущання і навіть домагання. Образа, яка місяцями накопичувалася у дівчинки, не могла не вибухнути.
Як подолати булінг? Ця історія – не зовсім з хепі-ендом. Затаєна образа перетворилася на бомбу сповільненої дії і призвела до того, що за кілька днів до випускного Міра прийшла в клас, обв’язана вибухівкою. Захопила однокласників у заручники і примусила вислуховувати ту кривду, яку вони заподіяли їй. Чи вдалося до них достукатися і чим усе закінчилося? На це авторка має не один варіант відповіді.
Хто став жертвою булінгу? Спокійна і мовчазна Міра Ігнатенко страждає від самотності. Перейшовши в нову школу, вона так і не змогла завести друзів. Замість того, аби знайти порозуміння, вона отримала лише насмішки, знущання і навіть домагання. Образа, яка місяцями накопичувалася у дівчинки, не могла не вибухнути.
Як подолати булінг? Ця історія – не зовсім з хепі-ендом. Затаєна образа перетворилася на бомбу сповільненої дії і призвела до того, що за кілька днів до випускного Міра прийшла в клас, обв’язана вибухівкою. Захопила однокласників у заручники і примусила вислуховувати ту кривду, яку вони заподіяли їй. Чи вдалося до них достукатися і чим усе закінчилося? На це авторка має не один варіант відповіді.
«Аутсайдери» Сьюзен Гінтон (Віват, 2018)
Хто став жертвою булінгу? Тут ідеться про масштабне цькування: не в межах школи, а в межах цілого містечка. Зрештою, назвавши це «війною», не надто покривиш проти правди. Хлопці і дівчата з заможних родин і «благополучних» кварталів, «соци», ведуть полювання на хлопців із бідних і неблагополучних родин, «маснюків». І байдуже, що брати Кертіси могли б стати гордістю міста, якби народилися за інших обставин. Тут вони мусять проміняти навчання у коледжі на низькооплачувану роботу і кулаками й зубами захищати себе і своїх друзів. Особливо коли друзі втрапляють у страшну халепу.
Як подолати булінг? Це можна зробити лише в один спосіб: побороти міцно вкорінені суспільні стереотипи. Показати, що серед «соців» і серед «маснюків» є різні – ті, які, не вагаючись, роблять збитки, і ті, які без вагань жертвують собою заради інших. Щоб пройти крізь це, треба лишатися внутрішньо сильними і берегти своє світло – те, що наповнює і робить тебе тобою.
Хто став жертвою булінгу? Тут ідеться про масштабне цькування: не в межах школи, а в межах цілого містечка. Зрештою, назвавши це «війною», не надто покривиш проти правди. Хлопці і дівчата з заможних родин і «благополучних» кварталів, «соци», ведуть полювання на хлопців із бідних і неблагополучних родин, «маснюків». І байдуже, що брати Кертіси могли б стати гордістю міста, якби народилися за інших обставин. Тут вони мусять проміняти навчання у коледжі на низькооплачувану роботу і кулаками й зубами захищати себе і своїх друзів. Особливо коли друзі втрапляють у страшну халепу.
Як подолати булінг? Це можна зробити лише в один спосіб: побороти міцно вкорінені суспільні стереотипи. Показати, що серед «соців» і серед «маснюків» є різні – ті, які, не вагаючись, роблять збитки, і ті, які без вагань жертвують собою заради інших. Щоб пройти крізь це, треба лишатися внутрішньо сильними і берегти своє світло – те, що наповнює і робить тебе тобою.
«Скелет без шафи» Оксани Лущевської (Ранок, 2019)
Хто став жертвою булінгу? Аня круто сідає на шпагат і знає практично все про анатомію людини. Але у школі її називають Тумбою і не прагнуть із неї дружити. Після того, як найкраща подруга Кіра переїхала в інше місто, життя стало ще безрадіснішим. Єдиний друг, який завжди поруч, – це Слімик, отой скелет без шафи, який ніколи не кпинить із тебе, завжди готовий вислухати і висловити свою мовчазну підтримку.
Як подолати булінг? Це ідеальний рецепт для «цифрового» покоління: раптом зізнатися перед усім класом, що отой суперпопулярний блог в інстаграмі, на який підписані всі однокласники і їхні друзі, ведеш… ти! Може, дружити всі й одразу з тобою не побіжать, але лід у стосунках між вами це точно розтопить. Принаймні, так вийшло в Ані.
Хто став жертвою булінгу? Аня круто сідає на шпагат і знає практично все про анатомію людини. Але у школі її називають Тумбою і не прагнуть із неї дружити. Після того, як найкраща подруга Кіра переїхала в інше місто, життя стало ще безрадіснішим. Єдиний друг, який завжди поруч, – це Слімик, отой скелет без шафи, який ніколи не кпинить із тебе, завжди готовий вислухати і висловити свою мовчазну підтримку.
Як подолати булінг? Це ідеальний рецепт для «цифрового» покоління: раптом зізнатися перед усім класом, що отой суперпопулярний блог в інстаграмі, на який підписані всі однокласники і їхні друзі, ведеш… ти! Може, дружити всі й одразу з тобою не побіжать, але лід у стосунках між вами це точно розтопить. Принаймні, так вийшло в Ані.
«Поцілунок був не останній» Оксенії Бурлаки (Академія, 2019)
Хто став жертвою булінгу? Зазвичай буває так, що популярні, успішні, красиві і багаті знущаються із тих, хто за кожним із пунктів «недобрав балів». Але в повісті Оксенії Бурлаки ситуація навпаки: «мажорка» Льоля через сімейні обставини переходить з престижної гімназії до простої школи у спальному районі, де в підлітків зовсім інші цінності, захоплення і мрії, ніж ті, до яких вона звикла. Льоля – вродлива, розумна, впевнена в собі і готова відстоювати свої переконання, захищати тих, кого цькують, та поводитися так, як вважає правильно. Головні розбишаки класу хочуть «зламати» кралечку за будь-яку ціну. Псування репутації, підставляння, насильство, наркотики – в хід іде все.
Як подолати булінг? Льоля залишилася собою, але… закохалася у ватажка цієї класної банди. І підкорила його серце. Та, перебуваючи під захистом Стаса і позитивно впливаючи на його поведінку, Льоля не може почуватися спокійно. Адже їхня історія надто складна і болісна, щоб завершитися банальним «і жили вони довго й щасливо».
Хто став жертвою булінгу? Зазвичай буває так, що популярні, успішні, красиві і багаті знущаються із тих, хто за кожним із пунктів «недобрав балів». Але в повісті Оксенії Бурлаки ситуація навпаки: «мажорка» Льоля через сімейні обставини переходить з престижної гімназії до простої школи у спальному районі, де в підлітків зовсім інші цінності, захоплення і мрії, ніж ті, до яких вона звикла. Льоля – вродлива, розумна, впевнена в собі і готова відстоювати свої переконання, захищати тих, кого цькують, та поводитися так, як вважає правильно. Головні розбишаки класу хочуть «зламати» кралечку за будь-яку ціну. Псування репутації, підставляння, насильство, наркотики – в хід іде все.
Як подолати булінг? Льоля залишилася собою, але… закохалася у ватажка цієї класної банди. І підкорила його серце. Та, перебуваючи під захистом Стаса і позитивно впливаючи на його поведінку, Льоля не може почуватися спокійно. Адже їхня історія надто складна і болісна, щоб завершитися банальним «і жили вони довго й щасливо».
«Говори» Лорі Андерсон (Віват, 2019, пер. Олена Голуб)
Хто став жертвою булінгу? Мелінда щойно перейшла в старшу школу, і її ненавидять всі однокласники. Все через те, що сталося торік на вечірці, на яку Мелінда викликала копів. Якби вони знали, що там насправді сталося, то, можливо, перестали б мучити її холодним ігнором і зневагою. Але Мелінді настільки боляче про це говорити, що вона не розповіла жодній живій душі, тим паче – колишнім найкращим подругам, для яких тепер стала ніким.
Як подолати булінг? Говорити. Говорити про те, що було, про те, що болить, про те, що лякає. Мелінді це дається нелегко, але розкритися і виразити свої почуття їй допомагає мистецтво.
Хто став жертвою булінгу? Мелінда щойно перейшла в старшу школу, і її ненавидять всі однокласники. Все через те, що сталося торік на вечірці, на яку Мелінда викликала копів. Якби вони знали, що там насправді сталося, то, можливо, перестали б мучити її холодним ігнором і зневагою. Але Мелінді настільки боляче про це говорити, що вона не розповіла жодній живій душі, тим паче – колишнім найкращим подругам, для яких тепер стала ніким.
Як подолати булінг? Говорити. Говорити про те, що було, про те, що болить, про те, що лякає. Мелінді це дається нелегко, але розкритися і виразити свої почуття їй допомагає мистецтво.
«Елеанор і Парк» Рейнбоу Рауелл (Віват, 2016, пер. Світлана Колесник)
Хто став жертвою булінгу? Елеанор і Парк – двійко аутсайдерів у своїй школі. Її шеймлять за зовнішність, немодний одяг, за те, що живе майже у злиднях. Його – за незвичний стиль, незвичний смак у музиці і за азійське походження.
Як подолати булінг? Знайти «свою» людину – тоді крізь всі випробування проходити не так тяжко. Елеанор і Парк – не просто закохані, вони – споріднені душі, які підтримують, надихають одне одного і витягають з найглибших халеп.
Хто став жертвою булінгу? Елеанор і Парк – двійко аутсайдерів у своїй школі. Її шеймлять за зовнішність, немодний одяг, за те, що живе майже у злиднях. Його – за незвичний стиль, незвичний смак у музиці і за азійське походження.
Як подолати булінг? Знайти «свою» людину – тоді крізь всі випробування проходити не так тяжко. Елеанор і Парк – не просто закохані, вони – споріднені душі, які підтримують, надихають одне одного і витягають з найглибших халеп.
"Якщо ти не любиш читати, - значить ти ще не знайшов свою книгу"
Джоан Роулінг
Чому деякі діти не люблять читати
і що з цим робити
Автор: Олег Шанковський
Одним із найбільш дієвих способів прищепити дитині любов до книжки є читання їй уголос. Такого висновку у «Звіті про дитяче та сімейне читання» дійшли експерти авторитетного американського видавництва Scholastic, яке, зокрема, видає знамениту серію про Гаррі Поттера. Сьогодні ми детальніше проаналізуємо це дослідження, а також поговоримо про інші способи розвинути в малечі любов до читання й про те, що часто відштовхує від цього заняття.
У звіті знову зафіксовано тривожну тенденцію – чимраз більше дітей у США віком від 6 до 17 років відмовляються від читання для особистого задоволення.
За останні чотири роки кількість дітлахів, які люблять читати, зменшилася майже на десять відсотків – нині добровільно це робить лише половина опитаних. Ледь більше третини сказали, що трохи люблять читати, а 12% не люблять узагалі.
Чому так відбувається? Популярною є думка, що в усьому винні сучасні ґаджети, електронні ігри й доступність інших цифрових розваг, яким малеча більш охоче присвячує час. Це справедливо лише частково, оскільки дитина, яка має насолоду від читання, завжди знайде можливість усамітнитися з книжкою.
Учені констатують: діти, які дуже мало часу приділяють читанню, зазвичай зазнають труднощів із цим процесом. Він стає для них справжнім викликом, якого уникають при будь-якій нагоді.
Для вирішення цієї проблеми слід спершу з’ясувати, чому саме ваше чадо відмовляється від книжки.
Чому дитина не хоче читати
Спеціалізований сайт Reading Is Fundamental називає кілька основних причин, чому дітлахи не відчувають особливої цікавості до читання, а також пропонує варіанти їх усунення.
Читати – нудно. Це одна з найбільш частих відповідей малюків, які не люблять книжки. Саме в цьому випадку батьки часто припускаються найбільшої помилки, намагаючись нав’язати дитині книжку, яка подобалася їм самим у дитинстві або яка вважається популярною, а отже, обов’язково має бути прочитаною.
Згідно з дослідженням Scholastic, 91% читачів віком від 6 до 17 років вважають улюбленими саме ті книжки, які вибрали самостійно. Тому треба дати малечі практично повну свободу вибору.
Я не маю на це часу. Часто його справді бракує: діти ходять до школи, роблять уроки, відвідують гуртки, бавляться в ігри, дивляться телевізор. Тож їм потрібна допомога батьків для перебудови щоденного графіка, щоб навчитися приділяти певний час читанню.
Це важко. Для деяких малюків читання – важкий і повільний процес. У такому випадку експерти рекомендують попросити вчителя допомогти знайти цікаві книжки, які відповідають реальному рівню розвитку дитини.
Це не важливо. Часто малеча не розуміє, яку користь може мати від читання. Тож фахівці радять давати літературу на тему, яка справді хвилює ваше дитя. Євгенко цікавиться козацтвом? Запропонуйте йому відповідні твори!
Це не розвага. У дітлахів, які мають проблеми з читанням, воно може викликати тривогу. Навіть малята з хорошими навичками читання часто сприймають його як обов’язок – читати треба для школи або на домашніх тематичних заходах, – тому й починають сприймати це як справжню роботу. Порада – зніміть будь-який тиск, щоб чадо могло насолоджуватися книжкою.
«Наше дослідження показує, що заохочення дітей будь-якого віку і присвячення окремого часу як у школі, так і вдома читанню книжок, які вони вибрали самостійно, допоможе малечі пізнати радість від читання, його потенціал. Така тактика сприятиме мотивації дітлахів читати більше, що поліпшить їхні навички й відкриє світ можливостей у майбутньому», – каже одна з керівників Scholastic Френсі Александер.
Як мотивувати дитину до читання
Експерти Reading Is Fundamental пропонують двадцять способів заохотити вашого малюка до книжки. Ось найбільш цікаві з них:
Зверніть увагу на теми, які цікавлять дитину, і пропонуйте їй відповідну літературу.
Порозкладайте книжки, журнали, каталоги на видних місцях у домі.
Читайте для себе. Хай малюк бачить, що вам це дає насолоду. Розповідайте про цікаві моменти прочитаного у неформальній атмосфері.
Хай дитина дізнається необхідну інформацію з книжки чи журналу – як скласти модель літака, спланувати майбутню подорож тощо. Грайте в ігри, які вимагають читання.
Заохотьте старших дітлахів читати молодшим. Вони люблять хвалитися своїми вміннями!
Пропишіть у сімейному порядку денному постійний час для читання, хоча б 20 хвилин.
На свята даруйте малечі книжки зі сфери їхніх зацікавлень. Не забудьте й про закладку – не обов’язково прочитати все одразу, можна відкласти на потім.
Відведіть дитині спеціальне місце для зберігання літератури.
Влаштовуйте з малятами вечірки читання смішних книжок. Усім буде весело!
Підтримуйте дитяче зацікавлення. Донька любить книжки про динозаврів? Поведіть її у природничий музей.
Обмежте перегляд телевізора, щоб приділити час книжці, але ніколи не використовуйте телевізор як покарання чи заохочення до читання.
І, як ми писали раніше, читайте дітям уголос! Торік Американська академія педіатрів оприлюднила рекомендацію для батьків читати малюкам книжки вголос від самого народження, оскільки в перші три роки життя формується значна частина мозку дитини.
Також дослідження Scholastic показує, що особливе послаблення любові до читання у дітлахів спостерігається з восьми років – саме в цьому віці батьки часто перестають читати їм уголос. Згідно зі звітом, 11-річна дитина значно охочіше читає самостійно, якщо їй регулярно читають старші.
«Я не думаю, що батьки знають, наскільки важливим є цей час (читання вголос) і яку роль він грає у житті дітей», – каже Крістен Гармелінк, одна зі співавторів звіту.
Чого робити не варто
Не бурчіть. Уникайте лекцій про користь читання й не мучте дитину, яка не хоче читати. Вона лише опиратиметься.
Не намагайтеся підкупити. Нема нічого поганого в тому, щоб нагородити малюка за його зусилля, але він не має очікувати грошей за кожну прочитану казку. Краще подаруйте іншу книжку за вибором дитини й похваліть її. Поступово зменшуйте кількість нагород.
Не оцінюйте якості читання. Розрізняйте шкільні завдання й читання для задоволення. Допомогти малечі пізнавати радість від книжки – уже гідна мета.
Не критикуйте вибору дитини. Краще читати майже будь-що, ніж не читати нічого, навіть якщо чадо вибрало надто легку, на вашу думку, книжку. Поважайте його рішення.
Не ставте нереальних цілей. Зосередьтеся на відстежуванні дрібних зрушень, а не очікуванні радикальних змін за два уроки.
Не робіть читання надто важливою справою. Це тиснутиме на дитину, і вона читатиме для вас, а не заради власного задоволення, або й узагалі відмовиться від книжки.
І головне, варто пам’ятати: рано чи пізно кожен малюк навчиться читати. Але саме від дорослих великою мірою залежить, чи робитиме він це з насолодою.
У звіті знову зафіксовано тривожну тенденцію – чимраз більше дітей у США віком від 6 до 17 років відмовляються від читання для особистого задоволення.
За останні чотири роки кількість дітлахів, які люблять читати, зменшилася майже на десять відсотків – нині добровільно це робить лише половина опитаних. Ледь більше третини сказали, що трохи люблять читати, а 12% не люблять узагалі.
Чому так відбувається? Популярною є думка, що в усьому винні сучасні ґаджети, електронні ігри й доступність інших цифрових розваг, яким малеча більш охоче присвячує час. Це справедливо лише частково, оскільки дитина, яка має насолоду від читання, завжди знайде можливість усамітнитися з книжкою.
Учені констатують: діти, які дуже мало часу приділяють читанню, зазвичай зазнають труднощів із цим процесом. Він стає для них справжнім викликом, якого уникають при будь-якій нагоді.
Для вирішення цієї проблеми слід спершу з’ясувати, чому саме ваше чадо відмовляється від книжки.
Чому дитина не хоче читати
Спеціалізований сайт Reading Is Fundamental називає кілька основних причин, чому дітлахи не відчувають особливої цікавості до читання, а також пропонує варіанти їх усунення.
Читати – нудно. Це одна з найбільш частих відповідей малюків, які не люблять книжки. Саме в цьому випадку батьки часто припускаються найбільшої помилки, намагаючись нав’язати дитині книжку, яка подобалася їм самим у дитинстві або яка вважається популярною, а отже, обов’язково має бути прочитаною.
Згідно з дослідженням Scholastic, 91% читачів віком від 6 до 17 років вважають улюбленими саме ті книжки, які вибрали самостійно. Тому треба дати малечі практично повну свободу вибору.
Я не маю на це часу. Часто його справді бракує: діти ходять до школи, роблять уроки, відвідують гуртки, бавляться в ігри, дивляться телевізор. Тож їм потрібна допомога батьків для перебудови щоденного графіка, щоб навчитися приділяти певний час читанню.
Це важко. Для деяких малюків читання – важкий і повільний процес. У такому випадку експерти рекомендують попросити вчителя допомогти знайти цікаві книжки, які відповідають реальному рівню розвитку дитини.
Це не важливо. Часто малеча не розуміє, яку користь може мати від читання. Тож фахівці радять давати літературу на тему, яка справді хвилює ваше дитя. Євгенко цікавиться козацтвом? Запропонуйте йому відповідні твори!
Це не розвага. У дітлахів, які мають проблеми з читанням, воно може викликати тривогу. Навіть малята з хорошими навичками читання часто сприймають його як обов’язок – читати треба для школи або на домашніх тематичних заходах, – тому й починають сприймати це як справжню роботу. Порада – зніміть будь-який тиск, щоб чадо могло насолоджуватися книжкою.
«Наше дослідження показує, що заохочення дітей будь-якого віку і присвячення окремого часу як у школі, так і вдома читанню книжок, які вони вибрали самостійно, допоможе малечі пізнати радість від читання, його потенціал. Така тактика сприятиме мотивації дітлахів читати більше, що поліпшить їхні навички й відкриє світ можливостей у майбутньому», – каже одна з керівників Scholastic Френсі Александер.
Як мотивувати дитину до читання
Експерти Reading Is Fundamental пропонують двадцять способів заохотити вашого малюка до книжки. Ось найбільш цікаві з них:
Зверніть увагу на теми, які цікавлять дитину, і пропонуйте їй відповідну літературу.
Порозкладайте книжки, журнали, каталоги на видних місцях у домі.
Читайте для себе. Хай малюк бачить, що вам це дає насолоду. Розповідайте про цікаві моменти прочитаного у неформальній атмосфері.
Хай дитина дізнається необхідну інформацію з книжки чи журналу – як скласти модель літака, спланувати майбутню подорож тощо. Грайте в ігри, які вимагають читання.
Заохотьте старших дітлахів читати молодшим. Вони люблять хвалитися своїми вміннями!
Пропишіть у сімейному порядку денному постійний час для читання, хоча б 20 хвилин.
На свята даруйте малечі книжки зі сфери їхніх зацікавлень. Не забудьте й про закладку – не обов’язково прочитати все одразу, можна відкласти на потім.
Відведіть дитині спеціальне місце для зберігання літератури.
Влаштовуйте з малятами вечірки читання смішних книжок. Усім буде весело!
Підтримуйте дитяче зацікавлення. Донька любить книжки про динозаврів? Поведіть її у природничий музей.
Обмежте перегляд телевізора, щоб приділити час книжці, але ніколи не використовуйте телевізор як покарання чи заохочення до читання.
І, як ми писали раніше, читайте дітям уголос! Торік Американська академія педіатрів оприлюднила рекомендацію для батьків читати малюкам книжки вголос від самого народження, оскільки в перші три роки життя формується значна частина мозку дитини.
Також дослідження Scholastic показує, що особливе послаблення любові до читання у дітлахів спостерігається з восьми років – саме в цьому віці батьки часто перестають читати їм уголос. Згідно зі звітом, 11-річна дитина значно охочіше читає самостійно, якщо їй регулярно читають старші.
«Я не думаю, що батьки знають, наскільки важливим є цей час (читання вголос) і яку роль він грає у житті дітей», – каже Крістен Гармелінк, одна зі співавторів звіту.
Чого робити не варто
Не бурчіть. Уникайте лекцій про користь читання й не мучте дитину, яка не хоче читати. Вона лише опиратиметься.
Не намагайтеся підкупити. Нема нічого поганого в тому, щоб нагородити малюка за його зусилля, але він не має очікувати грошей за кожну прочитану казку. Краще подаруйте іншу книжку за вибором дитини й похваліть її. Поступово зменшуйте кількість нагород.
Не оцінюйте якості читання. Розрізняйте шкільні завдання й читання для задоволення. Допомогти малечі пізнавати радість від книжки – уже гідна мета.
Не критикуйте вибору дитини. Краще читати майже будь-що, ніж не читати нічого, навіть якщо чадо вибрало надто легку, на вашу думку, книжку. Поважайте його рішення.
Не ставте нереальних цілей. Зосередьтеся на відстежуванні дрібних зрушень, а не очікуванні радикальних змін за два уроки.
Не робіть читання надто важливою справою. Це тиснутиме на дитину, і вона читатиме для вас, а не заради власного задоволення, або й узагалі відмовиться від книжки.
І головне, варто пам’ятати: рано чи пізно кожен малюк навчиться читати. Але саме від дорослих великою мірою залежить, чи робитиме він це з насолодою.
Що дає дитині читання на ніч?
Один з найбільш повторюваних мотивів в ілюстраціях до книжок мого дитинства: лежить в ліжку дитина і бабуся чи мама з розкритою книжкою на колінах. Він відображав реалії вже не мого покоління — коли щось дітям на ніч читали – казки або просто цікаві книжки. Зараз дітям на ніч у кращому випадку показують мультик.
А це читання біля ліжка — не просто примітивний аналог мультфільму, але щось набагато більше і важливіше для малюка! Багато мам, що намагаються навчити свою дитину читати, скаржаться, що у неї немає ніякого інтересу до цього. Про те ж часом говорять і батьки першокласників. Справа ж не у відсутності інтересу до навчання як такого, але у відсутності інтересу до процесу читання. Іншими словами, у дітей часто немає мотивації.
Чому ж так? Від того, що дитина не звикла отримувати задоволення від читання.
Звичайно, я говорю не про те, щоб із задоволенням читати самому, перш ніж малюк вивчить букви, а про те, що в принципі книжки немає серед його основних розваг. Таке завжди або майже завжди пов’язане з тим, що батьки самі не люблять читати йому книжок, роблячи це без задоволення, ледь викроївши десять хвилин протягом дня, або просто замінюючи йому книжку мультиками, навчальними чи ні.
Іноді це буває пов’язано не з батьками, а з непосидючістю дитини. Ця проблема в деяких випадках відмінно вирішується правильним вибором часу для читання.
Ви вже здогадалися, що цей час — ввечері, перед сном. Коли малюк, вже умиротворений, втомлений, лежить в ліжку, і ви, вже звільнившись від денних турбот (яких вистачає і в вихідні дні), сідаєте поруч, обираєте разом книжку, відкриваєте її і наступні двадцять-тридцять хвилин присвячуєте її читанню.
Це і є друга, дуже важлива користь від читання.
Особливість нашого часу така, що рідні, близькі люди мало проводять часу один з одним, мало спілкуються і майже завжди роблять це мимохідь або за святом. Діти ніби віддаляються від батьків, емоційний зв’язок з ними слабшає. Батько або мати фактично перетворюється на людину, яка зранку поспіхом піднімає, годує, одягає, відводить в садок або школу, або садить перед телевізором, потім приводить із садка/школи, знову годує, роздає вказівки і заборони, а ввечері заганяє в ліжко.
Що робити? Умови нашого життя такі, що ми не можемо кидати роботу або інші важливі справи, щоб насолоджуватися спілкуванням тільки з малюком.
Але є дуже простий і практично необтяжливий спосіб утримувати і зміцнювати ваш зв’язок з дитиною. Зранку, піднімаючи малюка, говорити «Доброго ранку!» (Дві секунди, які нічого не змінять, крім того, що дитина відчує вашу увагу), поцілувати або погладити по голові, прощаючись перед щоденним розставанням, і викроїти ввечері півгодинки на те, щоб почитати йому книжку перед сном. Спокій вечора, довірча атмосфера, спільна справа, перетворюючись на щоденний ритуал, міцно зв’яжуть вас узами, які повинні поєднувати рідних людей, ясніше всяких слів і подарунків покажуть дитині вашу любов.
Крім того, навіть розважальні книги, прочитані в такій затишній атмосфері і від того, що викликають сильні, глибокі емоції, набагато краще сприяють розвитку, розширенню кругозору, стимуляції уяви та мислення і, нарешті, інтересу до навчання, ніж будь-який розвиваючий мультфільм або програма — велика ефективність живого спілкування (а таки читання — форма спілкування!) в цьому сенсі вже доведена вченими за допомогою спостережень і дослідів.
Головне — не робіть цього механічно. Читайте вашій дитині тому, що любите її, а не тому, що «так треба». Діти це відчувають, повірте.
http://abetka.ukrlife.org/read1.html
Як призвичаїти дитину до книжки?
Автор: Леся Демська-Будзуляк
Однією з проблем, із якою найчастіше стикаються сучасні батьки, є те, як навчити дитину читати. А особливо нині, в нашому такому строкатому мультимедійно-віртуальному світі. До речі, більшість дитячих психологів одностайно стверджують, що ця проблема виникла не так давно. Навіть іще в часи радіо й телебачення вона не стояла так гостро. Звичайно, все змінилося з появою комп’ютера. Адже саме ця машина здатна давати ілюзорне відчуття «не-самотності», якої не дають інші засоби інформації. Комп’ютер, як товариш, може бавитися з дитиною, не несучи при цьому жодної відповідальності за зміст розваг. Звичайно, у жодному разі не варто відмовлятися від комп’ютера, адже за цифровими носіями, як не крути, наше майбутнє, а от навчити дитину надавати більше переваги реальному світові над віртуальним цілком можна. Людину від комп’ютера відрізняє передовсім наявність досвіду. І читання, слухання історій іншого – це ніщо інше, як знайомство з іншими досвідами, а також можливість пережити їх самому. Роль книжки у цьому процесі незамінна.
Як навчити дитину читати, розповідає відомий польський психолог та письменниця, Моніка Моринь.
«Короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови»
Призвичаєння дитини до читання, на думку пані Моринь, «варто починати від найперших хвилин її існування, коли малятко ще затишно спить у маминому животику. Ритм читання заспокоюватиме його, а також, особливо якщо читає майбутній тато, це водночас буде знайомство з його голосом. Читання батьків дитині в період вагітності – це природний і вкрай необхідний процес. Адже він дає дитині можливість від перших хвилин існування відчувати опіку, захист, турботу, власну родину.
Немовляті можна дати до рук м’якенькі книжечки з намальованими тваринками. При цьому дуже важливо коментувати, кого дитина бачить, яким голосом говорить та чи інша тварина. Якщо малюк раптом почне зі смаком гризти таку книжечку, то не слід переживати: перший контакт із читанням відбувся. Поступово слід заміняти м’які книжки на книжки у твердій палітурці з численними малюнками і маленькими римованими віршиками. Ці короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови. Голосне й рольове читання таких віршиків повинно сподобатися маленькій дитині вже від 7–8 місяців її життя.
Наступним етапом звикання до книжки є читання перед сном. Щоденно (без жодних винятків!) декілька хвилин читайте своїм дітям перед сном уже від року їхнього життя. Несуттєво, чи дитина лише готується до сну, може, п’є своє молоко чи вже лежить у ліжечку, але читайте. Навіть 10 хвилин щодня у майбутньому зроблять свою справу. Якщо дитина перебиватиме вас, повторюватиме за вами якісь слова чи згодом ставитиме запитання, це чудово, адже так вона показує, що уважно вас слухає. Не зупиняйте її, дайте можливість узяти участь у спільному читанні. Якщо ви лежите поруч, то час від часу зупиняйтеся, обговорюйте малюнки чи коментуйте прочитане. Це також допоможе дитині краще знайомитися зі світом та формувати свій погляд на ті чи ті речі».
Щоправда, як показує мій особистий досвід та досвід моїх друзів, значна частина дітей часто просить не читати, а розказати на ніч казку. Замінювати не можна. Якщо ви справді хочете, щоб дитина у майбутньому читала, то після 10–15-хвилинного читання розкажіть їй іще якусь казочку. Звісно, це забере більше часу, і ви вже можете бути втомлені, але виховання дітей – це щоденна терпляча праця, і маєте бути до неї готові. Хоча є одна хитрість, яка може допомогти. Після читання книжки можна ввімкнути аудіозапис якоїсь казочки чи історії. Але це має бути професійне читання, бажано у виконанні хороших акторів із музикою та емоціями. Таке слухання (спочатку не більше ніж 10 хвилин) також приносить добрі результати. Дуже часто саме через любов до слухання історій народжується бажання читати. Підтвердженим фактом є те, що після прослуханої історії, яка дитині дуже сподобалася, із часом вона захоче прочитати її сама.
«Короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови»
Шановні батьки!
Всім нам хочеться, щоб дитину супроводжувала удача, щоб віна не була успішною в середовищі однолітків, щоб її поважали і цінували інші. Як цього домогтися? Світовий досвід підказує: треба якомога раніше залучати дитину до книги і читання. Для тих, кого хвилюють проблеми дитячого читання, представлені матеріали цієї сторінки.Як зацікавити дитину книгою
Дитина, яка погано читає, буде відчувати труднощі при виконанні домашнього завдання. Їй буде нецікаво на уроці , вона буде непосидюча , не відвідуватиме бібліотеку, тому що читання книги при низькій техніці читання - втомлює. Іноді дитина не може вирішити домашнє завдання , тому що не вміє його правильно прочитати. Грамотне письмо також пов'язане з навичками читання.
Швидкість читання є найважливішим фактором у складі які впливають на успішність. Якщо в 4-ому класі учень погано читає , то в 5- му класі - падає успішність . Учень старших класів при низькій техніці читання не зможе виконати домашнє завдання при великому обсязі ( 8 сторінок).
У процесі читання удосконалюється пам'ять і стійкість уваги . Від цих двох показників залежить розумова працездатність. За проведеним дослідженням , ті хто став відмінником, в кінці 4 -го класу читали 130-180 слів на хвилину , ті хто добре – 100-120 слів, задовільно – 80-90 слів.
.jpg)
Підвищення швидкості читання
Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ. Пам'ять людини влаштована таким чином , що запам'ятовується не те, що постійно перед очима, а те, що миготить. Саме це створює запам'ятовування. Тому, якщо ми хочемо допомогти дітям освоїти якісь вміння та довести їх до автоматизму, до рівня навички, потрібно щодня , через певні проміжки часу проводити з ними невеликі за обсягом вправи, читати по 5-10 хвилин. Через 1 - 2 годину ще одна порція. Перед сном ще.
Хороший результат дає читання перед сном. Починати самостійне читання треба з книг, в яких є великі картинки, тому що сторінки насичені тільки шрифтом лякають дитини.
З кожною прочитаною книгою впевненість дитини росте і можна переходити до книг які не мають ілюстрацій.
Література для читання має бути різноманітною : казки, оповідання, вірші, байки, науково - популярна.
Для виховання любові до книги важливо, щоб удома у дитини була своя бібліотека або просто поличка з книгами.
Для того щоб привчити дітей самостійно читати, можна використовувати наступний прийом. Дорослий починає читати вголос і на найцікавішому місці припиняє. Захоплена подіями , дитина продовжує читання.
Можна розповісти дитині самий цікавий епізод з якогось оповідання.
Добре, коли батьки і діти діляться враженнями про прочитане.
Виховання інтересу до читання
Спокусою легковажно відкараскатися від цього питання є типові аргументи: технологічне суспільство, в якому телебачення й інтернет замінили папір; дорослі, що не мають впливу на космічно швидкий розвиток дітей, тощо. Але, можливо, ми не з тої гори дивимося на проблему, відповідно, не бачимо її (тої гори проблем чи проблемної гори) у всій «красі»?
Інтереси нинішніх маленьких дітей часто зводяться до телевізора , електронним іграшкам, комп'ютерним « стрільцям », та « ужастикам». Тому книги відходять на задній план. А батьки б'ються над тим, щоб навчити і змусити дитину читати. Але як, коли навколо стільки спокус ?Після обстеження 100 тисяч 15 - річних підлітків у 32 європейських країнах німецькі вчені дійшли висновку, що чим більше учні користуються комп'ютерами в школі і вдома, тим гірше їх результат у вивченні мов і математики. У той же час наявність дома в учнів великої бібліотеки позитивно впливає на успіхи в школі. Домашні комп'ютери дуже часто відволікають дітей від домашнього завдання. І в школах , де заняття проходять на комп'ютерах, учні показують гірші результати.
Топ-10 підказок, як читати разом з дітьми
Фото: freeimages.com
1. Коли читаєте з дітьми, пошукайте разом щось схоже між ними та героями книжки: риси характеру або ж якісь події, подібність між тим, що відбувається в книжці та у вашому житті.
2. Робіть прогнози. Запропонуйте дітям вгадати, що в книжці станеться далі.
3. Активуйте бекграунд. Проговоріть, що діти вже знають на тему, якій присвячено книжку.
4. Ставте запитання, коли читаєте. Пропонуйте дітям думати над тими чи тими проблемами.
5. Пройдіться книжкою. Порозглядайте її. Часом читання – це не читання кожного слова в лінійному порядку від першої до останньої літери, а приємна “прогулянка” ілюстраціями, детальками, вихопленими фрагментами.
6. Робіть певні висновки. Синтезуйте разом з дітьми інформацію, яку ви вже знаєте і яку прочитали.
7. Мисліть глибше, складніше. Діти направду можуть вас здивувати, якщо ви не заохочуєте поверхове розуміння тексту і теми, а формулюєте складніші запитання і тим самим розвиваєте в дітях критичне мислення.
8. Роздивіться разом з дітьми, як книжку зроблено. Поговоріть про те, як розміщено на сторінках малюнки та слова.
9. Поговоріть про ілюстрації. Використовуйте малюнки для гри, обговорення заторкнутої теми й проблематики. Спробуйте прочитати книжку лише за малюнками (якщо мова про книжку-картинку).
10. “Вмикайте” візуалізацію. Уявляйте те, про що читаєте, задіюйте фантазію. Це головний інструмент розуміння прочитаного. Якщо діти можуть уявити прочитане, вони це зрозуміли.
Джерело: School’s Out: A Top 10 Series by KBN
Чому діти стають нечитайками?
Автор: Христина Содомора
Наперед (якщо раптом хтось не дочитає) скажу: питання не в дітях, а в їхніх батьках!
Щиро дивуюся, чому українською досі не перекладена книжка французького письменника Даніеля Пеннака «Як роман». Я зробила б її настільною для всіх батьків. Вона доступна в російському перекладі (але, звісно, краще читати в оригіналі, якщо є можливість). Це невеликий за обсягом текст про проблему читання. Автор – досвідчений педагог та письменник. І мені наразі не доводилося натрапляти на точніші, лаконічніші та корисніші нотатки/поради/вказівки чи просто спостереження щодо нечитання дітлахів.
Змусити читати малюка – засаднича проблема для батьків, а згодом і вчителів. І часто найпоширенішим наслідком усіляких методик і спроб цього досягти отримуємо ще більшу відразу дитини до книжки. Одним із популярних, на жаль, так званих педагогічних методів є, до прикладу, дозвіл подивитися телевізор чи пограти в комп’ютерну гру після читання. Таким чином, «телевізор підноситься до рівня нагороди – а читання, відповідно, опускається до категорії обов’язку… наш винахід, не чий-небудь». Отже, проблема батьків №1 – книжка стає символом покарання. А хіба можна полюбити гільйотину?
«У мене ніколи не було часу читати, але ніщо й ніколи не могло мені стати на заваді дочитати улюблений роман». Даніель Пеннак «Як роман»
У школі питання постає гостріше, оскільки йдеться вже про необхідність чи навіть обов’язок читання. Від кількості прочитаних сторінок залежить успішність учня. І тут, мабуть, кожен може навести безліч негативних прикладів з уроків літератури, не оминувши, зокрема, і бездушності викладача, якому інколи важить лише вчасне виконання шкільної програми. Даніель Пеннак пропонує позитивний приклад, яким демонструє протилежний ефект. Його метод геніально простий і не вимагає жодного магічного втручання – окрім магії любові до читання самого вчителя. І це спрацьовує максимально: «А якщо замість того, аби змушувати читати, вчитель раптом вирішить поділитися власною радістю читання?». А чудодійний взірець педагога, який досягає того, що авдиторія вже дорослих дітей зацікавлюється книжкою і вдома далі читає її, полягає в таких «фокусах»:
1. Читати вголос: інтонаційно, захопливо, по-справжньому, живо;
2. Особисто перейнятися текстом, забути про свою посаду й завдання уроку;
3. Захопити слухача одразу, першим реченням, бо потім можна й не наздогнати дитячої уваги.
Не потрібно статистичних таблиць, щоб погодитися з автором, що насправді підштовхує малечу до читання не шкільна програма (тобто вона змушує, проте в негативному розумінні – безрезультатно). Надихають дитину взяти книжку в руки невимушені поради друзів, родичів чи випадкових знайомих – у щирому спілкуванні, без крихти насильства чи нав’язливості, без ніяких зобов’язань. «Найкращим, що ми прочитали, ми завдячуємо найчастіше тому, хто рідний нам, і з тим, хто нам близький, ми власне й про це почнемо говорити. Мабуть, тому, що прив’язаність, як і бажання читати, означає перевагу».
Питання часу – чи не найпоширеніше виправдання для нечитайків. Звісно, ті, хто не хоче читати, завжди знайдуть пояснення: мовляв, бракує часу, заважає гора важливіших справ тощо. Але, як це слушно й для інших речей, читання – це справа пріоритетів. Урешті, це спосіб життя. «Час для читання – це завжди вкрадений час. (Як, зрештою, і час писати, і час кохати.) У кого вкрадений? Скажімо, в обов’язку жити».
Читання вголос – базова річ для дорослих, які намагаються прищепити дитині любов до літератури. Польський літературний критик Юстина Соболевська у «Книжці про читання» приділяє цій темі окремий розділ, щиро ділячись власним досвідом читання малюкам. Цікаве спостереження авторки: читаючи книжки свого дитинства, ми наче передаємо діткам частину власного досвіду, пережитого колись через ці тексти, – відбувається магічна позачасова синхронізація.
Даніель Пеннак наголошує на відповідальній ролі батьків у цьому процесі. Це наче своєрідний індикатор – через читання вголос, матеріалізацію звуків, як на плівці, виникає справжнє ставлення читача до тексту, до слухача/дитини. А сам читач у такій ситуації стає повністю беззахисним перед книжкою.
Читання – особиста справа. Мабуть, це кульмінаційна теза всієї філософії читання, метафізика проблеми, якщо хочете. Отже, читання не вимагає нічого взамін – ані якоїсь звітності, ані обов’язку обговорити книжку, ані похвал чи критики в бік автора. Більше за те, читач може й має повне право мовчати про прочитане. І в цьому полягає ісихазм стосунків людини та книжки. Це важливо зрозуміти батькам, які націлені розбивати стіну між дитиною та літературою, врешті – між малюком та собою.
Побіжно хочу згадати ще одну авторку з Франції – мистецтвознавця, педагога та письменницю Франсуазу Барб-Ґалль, чию книжку «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» нещодавно перекладено українською у «Видавництві Старого Лева». Цікавою є паралель із Пеннаком у власне підході до теми. Спільний знаменник – це задоволення.
«Наразі думайте лише про те, як допомогти відкрити одну приємність – досить просту, але рідкісну: приємність споглядання… Ми вільні оглядати тільки те, що нам хочеться, і тільки так, як нам хочеться. І що це – одна з найважливіших засад сприйняття прекрасного».
Слід відкрити дитині найважливішу таємницю – від читання книжки чи споглядання твору мистецтва можна (і потрібно) передусім мати насолоду: емоційну, естетичну, фізичну, зрештою. Малюка не треба повчати, силувати до сприйняття тексту чи візуального образу, не варто намагатися нав’язати власні дорослі й не завжди правильні, а іноді й однобокі стереотипні розуміння й трактування прочитаного чи побаченого. Слід лише дати поштовх, показати напрямок, відхилити завісу іншого світу, в якому дитина зможе сама робити перші кроки. Зрозумівши цей принцип, його важливість та ефективність, батьки зможуть витворювати власні методології щодо навчання чи радше заохочення малечі до пізнання дійсності.
Цей філософський момент є ключовим у французькому вихованні загалом – мати задоволення від життя, усього, що робиш, вивчаєш і над чим думаєш.
>Як призвичаїти дитину до книжки?
Автор: Леся Демська-Будзуляк
Однією з проблем, із якою найчастіше стикаються сучасні батьки, є те, як навчити дитину читати. А особливо нині, в нашому такому строкатому мультимедійно-віртуальному світі. До речі, більшість дитячих психологів одностайно стверджують, що ця проблема виникла не так давно. Навіть іще в часи радіо й телебачення вона не стояла так гостро. Звичайно, все змінилося з появою комп’ютера. Адже саме ця машина здатна давати ілюзорне відчуття «не-самотності», якої не дають інші засоби інформації. Комп’ютер, як товариш, може бавитися з дитиною, не несучи при цьому жодної відповідальності за зміст розваг. Звичайно, у жодному разі не варто відмовлятися від комп’ютера, адже за цифровими носіями, як не крути, наше майбутнє, а от навчити дитину надавати більше переваги реальному світові над віртуальним цілком можна.
Людину від комп’ютера відрізняє передовсім наявність досвіду. І читання, слухання історій іншого – це ніщо інше, як знайомство з іншими досвідами, а також можливість пережити їх самому. Роль книжки у цьому процесі незамінна.
Як навчити дитину читати, розповідає відомий польський психолог та письменниця, Моніка Моринь.
«Короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови»
Призвичаєння дитини до читання, на думку пані Моринь, «варто починати від найперших хвилин її існування, коли малятко ще затишно спить у маминому животику. Ритм читання заспокоюватиме його, а також, особливо якщо читає майбутній тато, це водночас буде знайомство з його голосом. Читання батьків дитині в період вагітності – це природний і вкрай необхідний процес. Адже він дає дитині можливість від перших хвилин існування відчувати опіку, захист, турботу, власну родину.
Немовляті можна дати до рук м’якенькі книжечки з намальованими тваринками. При цьому дуже важливо коментувати, кого дитина бачить, яким голосом говорить та чи інша тварина. Якщо малюк раптом почне зі смаком гризти таку книжечку, то не слід переживати: перший контакт із читанням відбувся. Поступово слід заміняти м’які книжки на книжки у твердій палітурці з численними малюнками і маленькими римованими віршиками. Ці короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови. Голосне й рольове читання таких віршиків повинно сподобатися маленькій дитині вже від 7–8 місяців її життя.
Наступним етапом звикання до книжки є читання перед сном. Щоденно (без жодних винятків!) декілька хвилин читайте своїм дітям перед сном уже від року їхнього життя. Несуттєво, чи дитина лише готується до сну, може, п’є своє молоко чи вже лежить у ліжечку, але читайте. Навіть 10 хвилин щодня у майбутньому зроблять свою справу. Якщо дитина перебиватиме вас, повторюватиме за вами якісь слова чи згодом ставитиме запитання, це чудово, адже так вона показує, що уважно вас слухає. Не зупиняйте її, дайте можливість узяти участь у спільному читанні. Якщо ви лежите поруч, то час від часу зупиняйтеся, обговорюйте малюнки чи коментуйте прочитане. Це також допоможе дитині краще знайомитися зі світом та формувати свій погляд на ті чи ті речі».
Щоправда, як показує мій особистий досвід та досвід моїх друзів, значна частина дітей часто просить не читати, а розказати на ніч казку. Замінювати не можна. Якщо ви справді хочете, щоб дитина у майбутньому читала, то після 10–15-хвилинного читання розкажіть їй іще якусь казочку. Звісно, це забере більше часу, і ви вже можете бути втомлені, але виховання дітей – це щоденна терпляча праця, і маєте бути до неї готові. Хоча є одна хитрість, яка може допомогти. Після читання книжки можна ввімкнути аудіозапис якоїсь казочки чи історії. Але це має бути професійне читання, бажано у виконанні хороших акторів із музикою та емоціями. Таке слухання (спочатку не більше ніж 10 хвилин) також приносить добрі результати. Дуже часто саме через любов до слухання історій народжується бажання читати. Підтвердженим фактом є те, що після прослуханої історії, яка дитині дуже сподобалася, із часом вона захоче прочитати її сама.
(далі буде)
У тексті використано матеріали із польського інтернет-часопису для батьків та дітей «Benc».
Немає коментарів :
Дописати коментар