Як робиться книга

                                                           Павло Лис

Джерело: http://pavlofox.net/about/ Блог Павла Лиса © Pavlofox.net

     Ніщо не є статичним, світ постійно змінюється. І якщо у минулому під словом “книга” розуміли саме паперовий (друкований) її варіант, то тепер, особливо молодь, найперше має на увазі електронний. Або засоби для їх читання-електронні книги. 

Та я хочу тут розповісти про те, як робиться справжня, друкована на папері книга. Можливо, в майбутньому, її повністю витіснить електронний варіант, та не забуваймо вплив класичної книги на розвиток людства. Та й, думаю, не так скоро паперові книжки зникнуть взагалі. 

Отже, як робиться книга. 
Цю статтю пишу як поліграфіст. Адже я закінчив стаціонар Української академії друкарства по спеціальності “технолог поліграфічного виробництва”. Сім років працював друкарем офсетного друку, згодом, майже три роки пропрацював начальником зміни друкарського цеху. Так що трохи в поліграфії розбираюся. 

Для початку важливо пояснити різницю між видавництвом та друкарнею.

Адже дехто думає що це одне і те саме. 

Видавництво займається підготовкою книги до друку (робота з авторами, корекція текстів, дизайн, розповсюдження). Друкарня ж друкує та повністю виготовляє книгу, чи будь-яку іншу поліграфічну продукцію.

Тепер про етапи створення книги. Процес виготовлення є складним, тому не важливі моменти буду упускати та спрощувати. 

1. Автор визначається з ідеєю книги та пише текст. 

Встановлення друкарської форми 

Після цього, у видавництві займаються вичиткою (корекцією) тексту. Колись, за радянських часів у видавництвах та друкарнях цей процес був “на рівні”, і для цього утримували цілий штат коректорів. встановлення друкарської форми У деяких сучасних видавництвах на цьому економлять, тому і виходять інколи видання з купою помилок. В ідеалі коректур є декілька, та це тонкощі, про які тут не буду.

2. Після написання тексту книги та підбору ілюстрацій наступає такий етап як “верстка”. Слово, можливо, не зрозуміле, та насправді воно означає вибір розташування тексту та ілюстрацій на сторінці, їх оформлення. Верстальник вибирає формат сторінки; розміри полів та відступів; розмір, гарнітуру та накреслення шрифтів. Також визначає місце розташування ілюстрацій, їх розмір та ін. 

3. Далі йдуть роботи по підготовці видання до друку. Зокрема дизайнер повинен “розбити” кольорове зображення книги на основні кольори. Тут мушу трохи пояснити. 
Мало хто з непричетних до поліграфії знає, що для того, щоб надрукувати, наприклад яскраву та “соковиту” обкладинку глянцевого журналу достатньо 4-х основних фарб. Так-так. 
Більшість кольорової поліграфічної продукції друкують чотирма фарбами. Це: голуба, пурпурна, жовта та чорна. Цього набору вистачає щоби передати практично будь-який відтінок. 
Наприклад: накладання синьої та жовтої фарби -дасть зелену, синя з червоною-фіолетову, і т.д. 

Фарбовий апарат друкарської машини 

Через це дизайнер повинен кольорове зображення “розділити” на чотири складові. Цей процес називається кольороподілом. фарбовий апарат друкарської машини. 

4. Виготовлення друкарських форм. На цьому етапі інформацію із цифрової форми слід перенести на фізичний носій, з якого друкуватимуть тираж видання. 
Тут залежно від технології переносу можливі різні операції. Зокрема, набирають популярність системи “computer to plate” та “computer to print”. 
У першому випадку, спеціальний лазер насвітлює зображення на світлочутливому шарі друкарської форми. 
У другому випадку одразу відбувається друкування в друкарській машині, подібно до принтера. Та у більшості підприємств України поки-що використовується технологія “computer to film”. 
Коротко про суть. Після того як завершена уся дизайнерська робота, зроблено кольороподіл, наступає черга отримання зображення на плівці. Цю операцію роблять на фотонасвітлювальному апараті (ФНА). 
Це досить дорогий пристрій, адже від якості його роботи залежить якість форм і друку. 
Після отримання плівки із зображенням, у копіювальній рамі кладуть друкарську форму із світлочутливим шаром, а на нього отриману перед тим плівку. Насвітлюють.
В результаті, ті ділянки форми, на які потрапило світло розчиняються на на етапі проявлення. Так робиться офсетна друкарська форма.

 5. Друкування книги. Це відповідальний процес, і від кваліфікації друкаря залежить дуже багато. 
Для процесу друкування потрібні: друкарська машина, фарба, папір, допоміжні матеріали: зволожувальний розчин, добавки для фарби). 

Будову друкарської машини описувати не буду, адже її будова одна з найскладніших серед обладнання усіх галузей (крім ткацьких верстатів).

Скажу тільки, що друкарська машина поділяється на такі основні частини: папероживильна, друкарська, фарбовий апарат, приймальна секція.

Завдання папероживильної системи забезпечити безперебійну подачу паперу в зону друкування. 

Мушу зазначити, що друкарські машини за способом подачі паперу поділяються на рулонні та аркушеві.

Перші друкують одразу з рулону, а для аркушевих потрібно попередньо нарізати папір. Цим питанням займається різчик. Із папероживильної системи папір потрапляє в зону друкування. Ще до початку друкування друкар повинен закласти фарбу у фарбові апарати. 
Як я писав вище, найчастіше використовують друкування у чотири фарби, тому друкарських секцій є чотири. 
Буває що машина має тільки дві чи одну друкарську секцію, тоді друкують спочатку двома фарбами (чи одною), а далі фарбу з апаратів змивають, закладають нову, і друкують іншими фарбами. В процесі друку фарба із фарбових апаратів розкочується циліндрами та валиками до тонкого шару, і наноситься на друкарську форму (див. пункт 4). Задруковані аркуші складаються на приймальному столі машини.

За одну зміну можна надрукувати декілька десятків тисяч аркушів. 

Як правило розміри аркуша набагато перевищують розмір сторінки книги, тому на листі розміщується багато сторінок, наприклад 16 чи 32.

Різчик за роботою 

6. Після друкування тиража листи із надрукованими на ньому сторінками книги слід зфальцювати (позгинати) так, щоби листок мав розмір однієї сторінки. 
Далі, такі зфальцьовані листи, у певному порядку складають один на одний (називається “підборка”) і зшиваються. 
Так отримуємо книжковий блок, такий, який ви бачите всередину кожної паперової книги. 

7. Виготовлення обкладинки. Це також важливий етап, лежить яке буде “лице” в надрукованої книжки. Типів обкладинки є багато, та найпростіше їх поділити на м’яку та тверду. З першою все зрозуміло, а тверду виготовляють із картонних заготовок, на які наклеєно задруковану тканину або папір. 

8. Після виготовлення обкладинки її наклеюють на книжковий блок і підрізають (книжковий блок у твердій обкладинці підрізають ще до приклеювання обкладинки).

9. Все. Книга готова. Залишилось ще раз перевірити її якість та запакувати. Насправді, при описі процесу виготовлення книги, я робив спрощення, там є дуже багато моментів та нюансів. 

Тепер ви бачите як непросто зробити КНИГУ. То ж бережіть її! 

Ось і пролунав перший дзвінок, позаду святкова «лінійка», уже і перший навчальний місяць майже минув… Починаймо активно згадувати слова, якими відтепер будемо кожен день користуватися. До речі, деякі з цих слів (наприклад, «школа», «журнал», «коридор», «кома», «крапка», «тире», «апостроф») прийшли до нас з іноземних мов. 

Так, слово «школа» пройшло довгий шлях в українську мову з давньогрецької, де мало значення ... «дозвілля»! Так, так! Те, що для нас стало постійною і обов'язковою роботою, для греків було заняттям на дозвіллі.

Слово «журнал» утворене від французького слова «жур» - «день». На столі в учителя журнал. Не шукайте родичів цього слова серед український слів, бо воно запозичене. Отже, виходить, що журнал - це щоденник, у якому вчителі щодня записуються добрі й не дуже добрі оцінки (бали)  школярів. За хорошу оцінку вдома похвалять, за погану - перепаде від батьків. Та вже ж не так, як у Голландії. Там уведено спеціальний податок, який сплачують батьки, якщо їхній учень погано вчиться.

Слово «коридор»  недарма має спільний корінь зі словом корида. Обидва слова походять від латинського «куррере»  - «бігати». Та слід пам’ятати, що в сучасній школі для бігу та інших фізичних вправ є спортивні зали. Найдавніші розділові знаки - кома і крапка. Вони з’явилися у друкованих книгах ХVІ століття.

Кома - слово з латинської мови; воно мало значення: кую, б’ю, відсікаю, відрубую, відділяю.

Крапка - це буквальний переклад латинського слова «пунктум». Це слово дало такі назви: пункт, пунктуація, пунктир, пунктуальний.

Тире - слово французьке. Означало воно у французькій - тягти. Першим застосував цей розділовий знак російський історик і письменник М. Карамзін на початку ХІХ століття.

Апостроф - наймолодший правописний знак нашого письма. З’явився він в українській граматиці і набув правописних прав за радянських часів. Назву знаку взято з давньогрецької мови. Там вона означала: кривий, зігнутий, повернутий...