Шкільна бібліотека – центр творчого розвитку дитини (до 100-річчя від дня народження

 Василя Сухомлинського)

Сухомлинський про професію вчителя

     "Головне завдання початкових класів – це навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого дитина стає невстигаючою, нездібною…Цим інструментом є п’ять умінь: вміння спостерігати, думати, висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерігаю, читати, писати."

    «Урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції»

     "Учитель готується до хорошого уроку все життя... Така духовна і філософська основа нашої професії і технологія нашої праці: щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба ввібрати ціле море світла".

      Як створити колектив однодумців, об'єднаних єдиною педагогічною ідеєю. "Педагогічна ідея - це крила, на яких підноситься колективна творчість. Ідея надихає колектив, і починається найцікавіше й найпотрібніше в шкільному житті - колективна дослідницька робота".

Творчість – це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особливий взаємозв’язок між інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній діяльності.                                                                       

  "Серце віддаю дітям"       

  "Кожна дитина повинна бути щасливою"

  «Несу любов до дитини через все життя...»

   “Вчительська професія, - це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які живлять покликання до педагогічної праці”.

     «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, -   з людиною.»

    «Наша праця - формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити».

Вимоги до діяльності вчителя:

1.     Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2.     Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3.     Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4.     Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5.     Глибоке знання дитини.

6.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

7.     Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8.     Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9.     Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини.

Властивості педагогічної професії:

а) «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, -   з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя»;

б) кінцевий результат праці віддалений в часі;

в) багатофакторність впливів на дитину, «... завдання - боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним ». Розумний, умілий, мудрий вихователь;

г) «Об'єкт нашої праці - найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же. Найважливіші інструменти впливу - слово, краса довкілля і мистецтва,

Якості педагога - майстра:

1) "Учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється...  Це подив перед багатогранністю і невичерпністю людською";

2) " ... практична педагогіка - це знання й уміння, не тільки доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва... виховувати й відчувати її індивідуальний світ";

3)     " Наріжний камінь педагогічного покликання - це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячих слабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:

4) «Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про людину - це плоть і кров педагогічного покликання»;

5) «... Уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і більш дійовим... необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що оточують її.

Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу сердечності - протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі»

Головними рисами такого вихователя – гуманіста є :

1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.

2.Багатство думки, висока загальна культура.

3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.

4.Здатність зцілення душевних ран дитини.

5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.

Гуманістичні принципи педагогіки:

1. Пізнання багатогранності дитини.

2. Віри в її неповторність і талановитість.

3. Визнання природного оптимізму дитини.

4. Обережного звернення до її душі й розуму.

5. Захисту багатства людської природи в дитячій душі.

6. Виховання в учнів самоповаги.

7. Утвердження краси в природі і в людині.

Покоління Z: гаджети або книги

Автор статті Світлана Вьюниченко (переклад з рос.)

Стереотип, що склався в суспільстві, стверджує, що сучасні діти читають мало. По великому рахунку, це вже перетворилося в штамп: покоління Z вибирає пепсі, ховаючи книги на високу полицю.

Однак, як будь-який стереотип, цей постулат далекий від істини. Звичайно, в сучасному суспільстві вистачає підлітків, які книги не читають і останнім часом в театрі не були ніколи. Але вистачає і тих, для яких знання означають престиж, і читання відноситься до обов'язкових занять. В середовищі сучасної молоді існує досить багаточисельна аудиторія, для якої бути розумному та освіченому - круто. При цьому, як з'ясувалося з проведених досліджень, знання дітей дістаються практично повністю з книг. Інтернет в цьому випадку конкуренції не представляє. Він може стати лише майданчиком, де ця книга буде знайдена в електронному варіанті.

Бліц-опитування, яке проводилось серед старшокласників київських шкіл, показало, що за книгами вони проводять від 5 до 15 годин на тиждень. Підручники в цю категорію не були включені. Варто відзначити, що лише 1,5 години витраченого на читання часу припадає на комп'ютерні тексти. Більшість опитуваних - 97% - назвали Інтернет і комп'ютер полем для ігор, засобами спілкування. Як джерело інформації старшокласники поставили його тільки на 5-те місце.

Цікаво, що масштабні дослідження підліткового читання в Україні не проводилися. З того, що вдалось знайти - опитування, проведене Національною державною дитячою бібліотекою в ​​2016 році. Його респондентами стали кияни у віці 10-15 років. Є ще звіт про європейські дослідження EU Kids online, проведені в тому ж 2016-му , який розкриває вплив інтернету на дозвілля школярів. Крім того, локальні невеликі дослідження підліткового читання проводять бібліотеки в різних містах.

Зібравши воєдино інформацію, можна зробити висновок, що регулярно читають книги приблизно 28% дітей до 15 років. Кожен третій з опитаних відповідає, що «любить читати, але не вистачає часу». У тому, що не любить читати, визнав приблизно КОЖЕН десятий підліток.

Серед читаючих школярів дівчата складають 64%, решта - 36% є хлопчики. При цьому усього 13% дітей відповіли, що НЕ уявляють свого життя без книг. Серед цієї кількості 9% переглядають більше 4 книг у місяць, решта - НЕ менше двох.

Дослідження EU Kids онлайн показує, що у читаючої публіки, нагадаємо, мова йде про 28% підлітків, інтернет не замінює читання. Вони всього лише проводять в нім менше часу. При цьому завзяті книголюби менше дивляться відео - 49% проти 57,6%, подорожують по сайтам 14,8% проти 19,2%, спілкуються в соціальних мережах 64,5% проти 69%.

Відкриває дослідження і ще один нюанс. З віком бажання читати у дітей пропадає. Судячи з дослідження Національної бібліотеки, цей злам відбувається між 11 і 12 роками. Від 6 до 9 класу кількість дітей, які «не уявляють собі життя без книг» падає від 22 до 9%. Число тих, хто багато читає, зменшується з 34% до 16%. Кількість тих, котрі не читають зовсім збільшується з 14% в 6-му класі до 37% в 9-му.

Ймовірно, свою роль відіграє і батьківський контроль. Якщо дозвілля 10-річної дитини майже повністю контролюється батьками, вже до 12 років воно слабшає, а до 15 часто стає умовним. Бліц-опитування серед батьків 5-класників, проведене в Слов'янську, показало, що лише 14% дітей беруть книгу без нагадування і примусу. Але під впливом батьків це роблять 59%.

Справедливості заради варто відзначити, що дана тенденція не є суто українською. Наприклад, англійські дослідження показують, що серед юних жителів Туманного Альбіону книголюбів налічується лише 32%, причому основна їх кількість припадає на 9-11-річних дітей. У США 53% десятирічних дітей читають щодня для свого задоволення. До 17 років 78% дітей відкривають книгу один-два рази на рік.

З сайту http://tvplus.dn.ua