Скарбничка досвіду

Бібліотечний урок для учнів  1-4 класів.

Підготувала бібліотекар ЗШ№28

Кучеренко О. А.

«…Ми вшановуєм пам’ять Шевченка»

Мета. Ознайомити із сторінками творчої спадщини   Тараса Григоровича Шевченка; розвивати творчі здібності навики виразного читання; виховувати любов і повагу до творчості поета, патріотизм і гордість за Україну.

Обладнання.   Портрет Т.Г.Шевченка, медіа проектор,

                            книжкова виставка.

Бібліотекар.

(Слайд 2) Ти чув: співала мати при вікні

Слова Шевченка світлі і сумні.

- Чому, мамуню, серцю в грудях тісно?

- То пісня, українська наша пісня...

Ти вперше прочитав із "Букваря"

Вогненні, вічні вірші Кобзаря.

- Чом жаром обпікає кожне слово?

- То мова, українська наша мова...

Із книг тобі відкрилось до кінця

Життя коротке гнаного співця,

Діла і думи сина Батьківщини.

- Що то дзвенить, відлунює в серцях?

То слава, горда слава України!

Юрій Герасименко

Бібліотекар. Без його імені неможливо уявити нашої літератури, нашої культури, нашого народу, нашого майбутнього, нашої країни. Геніальний син України Тарас Шевченк – мислитель і творець -  «…є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу…» 

      Важке життя судилося генію, людині, яка з 47 років недовгого свого віку прожила 24 роки в кріпацькій неволі, 10 років на засланні й лише 13 – в умовах такої «волі», про яку сам говорив: «Хоча й волі, сказать по правді, не було…»

     Доля поета схожа на легенду. Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою  вчитися. Якщо помножити це багатство вдачі на талант в поетичному слові і в образотворчому мистецтві, то стане зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.

     Перегорнімо «сторінки життя» Тараса Григоровича Шевченка…

Ведучий. (Слайд 3) Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта. 

(Слайд 4) До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.

Учень.

(Слайд 5) Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою.
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась −

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

 Учень.

(Слайд 6) Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Учень. СОН

        (Слайд 7) На панщині пшеницю жала,

        Втомилася. Не спочивать

        Пішла в снопи, пошкандибала

        Івана сина годувать.

        Воно сповитеє кричало

        У холодочку за снопом;

        Розповила, нагодувала,

        Попестила і, ніби сном,

        Над сином сидя, задрімала.

        І сниться їй той син Іван

        І уродливий, і багатий,

        Не одинокий, а жонатий

        На вольній, бачиться: бо й сам

        Уже не панський, а на волі

        Та на своїм веселім полі

        Удвох собі пшеницю жнуть,

        А діточки обід несуть...

        Та й усміхнулася небога.

        Прокинулась — нема нічого.

        На Йвася глянула, взяла,

        Його гарненько сповила;

        Та щоб дожать до ланового,

        Ще копу дожинать пішла...

        Остатню, може; Бог поможе,

        То й сон твій справдиться.

Учень.

(Слайд 8) Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все... Тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Учень.

(Слайд 9) Тече вода з під явора

яром на долину

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати? 

Учень. (Слайд 10) ТОПОЛЯ

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Нащо зеленів?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє і

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Учень. (Слайд 11) ДУМКА

Тече вода в синє море

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грав серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люди,

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати»

Ні поговорити».

Ведучий. (Слайд 12) Приходив до них часто старий-престарий дід Іван. Його дуже любив маленький Тарасик. Притулиться до нього, і розповідає дід давні минулі часи.

Ведучий. (Слайд 13) У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.

(Слайд 14) Тільки й було радості, коли якось одним літом батько пішов з чумаками і взяв Тараса з собою. А чумаками звались люди, які ходили з України аж у Крим по сіль та рибу. Не було тоді поїздів. їхали чумаки возами, в які запрягали дужих, спокій них волів. Воли йшли поволі, і чумаки, власне, не на возах їхали, а йшли колодних поряд довгим шляхом, степами, полями, понад ріками, озерами аж до Чорного моря

(Слайд 15) В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила.

Бібліотекар. В 1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця.

Ведучий. (Слайд 16) Наприкінці 1828 або на початку 1829року Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину синові пана Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора Павлу Енгельгардту.

 (Слайд 17) Пан переїхав до Петербурга. У Петербурзі влітку бувають білі ночі — тоді видно, як удень. От білими ночами став Тарас тікати зі свого горища у великий, гарний сад, який і тепер зветься Літнім. Сяде він там на перекинутому відрі з-під фарби і перемальовує статуї, які стоять у Літньому саду. Тут Тарас  Шевченко познайомився з молодим художником з України Іваном Сошенко.

Учень.

(Слайд 18) Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Бібліотекар. (Слайд 19) Іван Сошенко, учень Петербурзької художньої  академії, розповів своїм товаришам, друзям, учителям — професорам академії, що зустрів надзвичайно талановитого хлопця — Тараса Шевченка. Дуже той хлопець Тарас хоче вчитись, а не може, бо кріпак, панові належить. А пан його — людина дарма що багата, а неосвічена, брутальна, пихата.

Друзі викупили Шевченка з кріпацтва.

Ведучий. (Слайд 20) Став Тарас вільною людиною, почав учитись, прийняли його до Академії художеств. Став він учнем самого Карла Брюллова. Старанно вчився він і так добре малював, що й медалі в академії одержував за свої роботи.

Та весь час думав Тарас про рідних братів і сестер, про нещасний народ, з якого сам вийшов. Адже він добре знав, як поневіряються убогі кріпаки і на Україні, і в Росії — скрізь, де панує цар, де розкошують пани-поміщики.
І Тарас писав про це вірші, пісні. їх видали книжкою, яку він назвав «Кобзар», а його самого відтоді почали звати Кобзарем. Ту книжку полюбили всі розумні чесні люди, всі поневолені та скривджені.

Ведучий.  (Слайд 21) Коли закінчив Тарас академію, став художником, приїхав він на Україну. Зраділи йому брати і сестри, які стільки років не бачили свого Тарасика. А Тарас і радів, і сумував, бо горювали вони, безправні кріпаки, так само, як і батьки. Скрізь, і в рідному селі, і в інших селах та містах, діялось те ж самісіньке, як і за його дитинства. Отоді він написав багато віршів проти царя, проти панів і кликав тими віршами, щоб люди повставали, боролися за волю, жили однією вільною новою сім'єю. Отоді він написав і свій «Заповіт», хоч був ще молодою людиною, та почував себе відповідальним за свій народ і завжди думав про долю всіх поневолених людей.

Учень.

(Слайд 22) Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим

Ведучий. (Слайд 23) Повертався Тарас Шевченко  зі своїх мандрівок по Україні до Києва. А там його арештовують жандарми. Відвезли Тараса до Петербурга і посадили в тюрму. Разом з Тарасом арештували й багатьох його друзів з їхнього товариства, та нікого не покарали так тяжко і жорстоко, як Тараса Шевченка. Розлютився цар за його сміливі вірші і наказав віддати Тараса в солдати і заслати далеко-далеко від України. А найстрашнішим і найтяжчим для Тараса було те, що немилосердний, мстивий і лютий цар заборонив йому писати і малювати.

Ведучий. (Слайд 24) Повернувся   Тарас Шевченко з заслання через десять років. Забрали його молодим, дужим, а вертався хворим, сивим, от як на портреті.

Учень.

(Слайд 25) І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя...

Ведучий.  (Слайд 26) Перші з творів Тараса Григоровича, що дійшли до нас, - балада «Зіпсована», вірші «Думка» («Тече вода в синє море»), « Вічній пам'яті Котляревського» і поема «Катерина Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї ввійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» та «Гамалія».

  Ведучий.

     (Слайд 27) Свою Україну любіть.

     Любіть її… во врем'я люте,

     В остатню, тяжкую мінуту

     За неї Господа моліть!

(Слайд 28) Демонстрація відеофільму «Особистості української історії. Тарас Шевченко».

Тарас Шевченко: українська душа у світі мистецтва

 (До  200-річчя  від  дня народження)

Урочистий захід  для учнів  1-11 класів.
Підготували

Рудей Х. М. - учитель української мови та літератури ЗШ №28;

Зварун Н. П. - учитель історії та правознавства ЗШ №28;

Шпортюк Г.В.- учитель образотворчого мистецтва ЗШ №28;

Кучеренко О.А. – завідуюча бібліотекою ЗШ №28.

Тема. (Слайд1)Тарас Шевченко: українська душа у світі мистецтва.

            (До 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка)

Мета .

             Ознайомити із сторінками творчої спадщини геніального

             поета і художника Тараса Григоровича Шевченка;

             розвивати творчі здібності та художнє мислення;

             виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет. 

Учасники.  Педагоги, бібліотекар, учні ЗШ №28.

Тривалість . Короткотривалий

Обладнання.   Портрет Т.Г.Шевченка, медіа проектор,

                           книжкова виставка, виставка  дитячих малюнків.

Вчитель.   (Слайд2)Ось нитка і віск. Це ще не свічка. (Запалюємо її.)

                    Свічкою вона стає тільки тоді, коли запалає.

Хай палає свічка, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають

Слово й творчість хай єднають нас.

                                                                                     

                                                   (Слайд3)  Живи, поете, в бронзі і в граніті,

                                                                    Живи, поете, в пам’яті людській,

                                                                    Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

                                                                    І в слові праведнім, і в славі віковій.

Л.Дмитренко

Вчитель. (Слайд4)Душа людини – глибока і безмежна, як світ, таємнича і загадкова, і чим наполегливіше ми намагаємося розгадати її сутність, тим більше зачарування вона у нас викликає. Особливо ж цікавлять нас постаті людей, котрі залишили свій слід у нашій історії і культурі.

     На відміну від небесних світил, які, даленіючи, посилають нам все менше світла, світила духу людського, віддаляючись роками, виростають і посилають все більше і більше променів краси і духовності.

     Саме такою небесною зорею є для нас Т.Г.Шевченко.

Учень (ведучий).   (Слайд5)Минають дні, минають ночі,

                                        Минає літо. Шелестить

                                     Пожовкле листя, гаснуть очі,

                                     Заснули думи, серце спить,

                                     І все заснуло, і не знаю,

                                 Чи я живу, чи доживаю,

                                 Чи так по світу волочусь,

                                 Бо вже не плачу й не сміюсь…

                                 Доле, де ти! Доле, де ти?

                                 Нема ніякої;

                                       Коли доброї жаль, Боже,

                                       То дай злої, злої!

                                       Не дай спати ходячому,

                                       Серцем замирати

                                       І гнилою колодою

                                       По світу валятись.

                                       А дай жити, серцем жити

                                       І людей любити,

                                       А коли ні… то проклинать

                                       І світ запалити!

                                       Страшно впасти у кайдани,

                                       Умирать в неволі,

                                       А ще гірше – спати, спати,

                                  І спати на волі,

                                  І заснути навік-віки,

                                  І сліду не кинуть

                                  Ніякого, однаково,

                                  Чи жив, чи загинув!

                                  Доле, де ти, доле, де ти?

                                  Нема ніякої!

                                  Коли доброї жаль, Боже,

                                  То дай злої! злої!

Вчитель. (Слайд6)Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі та талант в поетичному слові і в образотворчому мистецтві, то стане зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.

Вчитель. (Слайд7)Т.Г.Шевченко – великий український народний поет і художник. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.

1.    Ведучий. (Слайд8)9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати,  а все тинявся по бур’янах, за що в сім’ї його прозвали малим приблудою.

2.  Ведучий. (Слайд9)Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його  до диякона в науку, п’ятниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень.   Ти взяла мене маленького за руку

                 І хлопця в школу привела

                 До п’яного дяка в науку…

                - Учися, серденько, колись,

                 З нас будуть люди, - ти сказала.

Учень.   (Слайд10) Не називаю її раєм.

Тії хатиточки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачу пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитьсь не дають.

Ведучий. (Слайд11)Та не довго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати…

Учень.     Там матір доброю мою,

                  Ще молодую у могилу

                  Нужда та праця положила.

Ведучий. Батько оженився вдруге – на Оксані Терещенчисі з Моринців. Вона привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у бур’янах сусіда Желеха шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри. Т.Г.Шевченко згадує:

Учень. (Слайд12) 
«Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться –

Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б – тяжко жити

А нема де дітись».

Ведучий. Та ще, поки жив батько, то якось Тарас терпів. Батько брав з собою, як їхав чумакувати, посилав до дяка в науку, жалував. (Слайд13)Але коли Тарасові було 12 років, не стало й доброго батька. Він застудився і помер. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не оставляє, бо він буде або дуже славний чоловік, або велике ледащо.

Дуже сумував Тарас за батьком. Він писав згодом:

Учень. Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носили воду школярам.

Ведучий. Тарас став круглим сиротою. Ані родичів. Ані маєтку – нічого; навіть опікун його, дядько Павло, не дуже – то брав його в опіку; це був за словами самого Тараса, великий катюга.

Ведучий. Годі було Тарасові вдержатися в хаті. Пішов до дяка Богорського на дальшу науку. Богорський був нестямний п’яниця. Тараса держав він у себе не як учня, а як наймита – послуга, який мусив носити йому воду, рубати дрова, тощо. А коли хлопець вивчився добре читати, посилав його по покійниках з Псалтирем.  

Учень.           А.О.Козачковському

(Слайд14) Давно те діялось. Ще в школі,

                  Таки в учителя-дяка,

                  Гарненького вкраду п’ятака –

                  Бо я було трохи не голе,

                  Таке убоге – та й куплю

                  Паперу аркуш. І зроблю

                  Маленьку книжечку. Хрестами

                  І візерунками з квітками

                  Кругом листочки обведу.

                  Та й списую Сковороду

                  Або «Три царіє со дари».

                  Та сам собі у бур’яні,

                  Щоб не почув хто, не побачив,

                  Виспівую та плачу.

                  І довелося знов мені

                  На старість з віршами ховатись,

                  Мережать книжечки, співати

                  І плакати в бур’яні.

                  І тяжко плакать. І не знаю,

                  За що мене Господь карає?

                  У школі мучилось, росло.

                  У школі й сивіть довелось,

                  У школі й дурня поховають.

                  А все за того п’ятака,

                  Що вкрав маленьким у дяка,

                  Отак Господь мене карає.

Ведучий. Дуже важко було Тарасу. Він втік від Богорського до маляра-деякона. Але потім повернувся додому. Працював пастухом. Своє дитинство з болем в серці він згадує через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

Учень.    (Слайд15)Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені та любо, любо стало,

Неначе в Бога. …….

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся богу… І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

(Слайд16)Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє –

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Ведучий. (Слайд17) Працював Тарас у Кирилівського попа Копійки, потім у пекарні Дмитренка. Дуже важко жилося. Про це важке життя, про панів і батраків написав Тарас багато віршів, які ввійшли в збірку «Кобзар».

Ведучий. У вільний від роботи час, Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківецького маляра, який погоджується навчити хлопчика малювати. (Слайд18)Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Тарас стає козачком у свого пана.

Учень.    Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це зазнає багато знущань

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

Ведучий. (Слайд19)Енгельгардт хотів зробити з хлопця портретиста – Тарас вчився у Вільні, у Варшаві, в славного маляра Лампі, у художника-альфрейщика Василя Ширяєва. (Альфрейник – людина, яка займається художнім розписом стін.) Як не дивно саме тут починається систематичне навчання. Крім того Шевченко пішов у класи товариства заохочування художників, там він уперше почав працювати тушшю, пером і особливо успішно – акварельними фарбами. В цей час з-під його пензля, олівця, граверського штихеля та офортної голки вийшли не лише учнівські, а й викінчені, зрілі твори. (Слайд20) В літньому саду Тарас змальовував усякі статуї. Тут зустрів свого земляка Івана Сошенка з Богуслава Київської губернії. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого життя поета.

Ведучий. (Слайд21) Сошенко познайомив Тараса з відомим українським поетом Гребінкою, з російським поетом В.А.Жуковським, з кумиром тодішнього російського художнього світу К.П. Брюлловим - ці люди викупили Тараса з неволі.

Ведучий. (Слайд22) Брюллов намалював Жуковського. Портрет було розіграно в лотерею. І за ці гроші пан Енгельгардт зробив «відпускну» Тарасу. (Слайд23) Це сталося 22 квітня 1838 року. Шевченкові тоді було 24 роки. В цей день – найясніший день у житті великого поета.

Ведучий. (Слайд24) Тарас учився у Сошенка, потім у Брюллова. (Слайд25) Багато уваги приділяв він копіюванню творів свого вчителя, наприклад, жанрові композиції «Перерване побачення», «Сон бабусі та онучки», створені обидві в 1839 -1840 року. Він, малюючи, співав. Він дуже любив Україну, свій рідний край, і всі свої малюнки присвячував природі рідного краю, бідним людям.

Учень. (Слайд26)  Подорожуючи Україною 1843 року починає підготовчу роботу до “Живописной Украины”, як художнім періодичним виданням про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам’ятники України. Над цією серією продовжував роботу протягом всього 1844 року. Він сам працює над виготовленням гравюр, в процесі роботи освоюючи складну техніку.

Учень. Тарас Шевченко прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. (Слайд27) Замість того було видано лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», (Слайд28) «Судна рада», «Старости», (Слайд29)  «Казка», «Дари в Чигирині». Цей альбом знайшов відгуки у тогочасній пресі. (На екрані картини з альманаху).

Ведучий. (Слайд30) Т.Г.Шевченко в 1845 році закінчив Петербурзьку художню академію з трьома срібними медалями і званням «Вільного художника». Перша срібна медаль отримана в 1839 році за малюнок з натури. Друга – у 1840 році за картину з натури «Хлопчик – жебрак, що дає хліб собаці». (Слайд31) Третя – у 1841 році за картину «Циганка – ворожка». Його картини – дуже гарні, прості і одночасно величні. Є у Шевченка не мало творів про художників, про їх життя. Серед них повість – «Художники», яка розповідає про вчителів Т.Г.Шевченка – І.Сошенка, К.Брюллова та інших та про самого автора.

Учень. (Слайд32) Саме в період академічних студій Шевченком написані такі шедеври як «Гайдамаки», «Сон», «Сова», «Бандуристе, орле сизий» (5 травня 1840 року, присвячено Маркевичу). (Слайд33) Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий»

Ведучий. Т.Г.Шевченко був дуже талановитим. Великий поет, письменник, художник, драматург, скульптор, відомий портретист, пейзажист. Він добре знав давньогрецьку та давньоримську літературу. З цікавістю читав Гомера, Овідія, Данте. Цікавився драмами Шекспіра, творчістю Пушкіна. (Слайд34)  Він був навіть актором, відмінно грав на сцені. Із прожитих 47 років, 24 – був у рабстві; 10 – в казематі і на висланні.

Ведучий. (Слайд35) Шевченко дуже любив музику, мав гарний голос, чудову пам’ять і відмінний музичний слух. Будучи маленьким хлопчиком, він багато співав, пам’ятав багато пісень, він не міг жити без пісні. З раннього дитинства слухав він сумні пісні матері, а після її смерті їх співала сестра Катерина. Тарас і сам співав про сирітство, про важке дитинство, про село, про свою першу любов.

Ведучий. (Слайд36) Дуже подобалися Тарасу пісні і думи про український народ, історію його життя. Він любив кобзарів, які ходили по світу і співали. І Шевченко сам записував багато пісень. Після 1847 року, коли Тарас служив в Казахських степах, він багато співав пісні в степах.

Ведучий. Поет дуже любив природу. (Слайд37) В вірші «Зоре моя вечірня» він зумів передати всю красу української природи.

(Звучить пісня «Зоре моя вечірня»).

Ведучий. На всю творчість Шевченка впливало його особисте життя.

Учень. Мало кому в коханні так не щастило, як йому. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вродлива, Кобзар часто закохувався. (На екрані портрети жінок) (Слайд38)

Учень 1. (Слайд39)  Перше дитяче, але сильне почуття було до Оксани Коваленко, яка стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна  доля – трагедією його серця.

Учень 2. (Слайд40) Закохане серце поета до вільної дівчини, чорнобрової Душі Гусиківської, розбилося об пута кріпацтва.

Учень 3. (Слайд41) Кохання В.Рєпніної, дочки російського діяча, яка завжди була, на жаль, лише близьким другом, але й вірною сестрою і сумлінням поета,зробило княжну нещасливою.

Учень. (Слайд42) Зболене тугою любові серце митця зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, «свята чорнобривого», Ганни Закревської, якій він присвятив поему «Слєпая», а також поезії «Г.З.» та «Якби зустрілися ми знову».

Учень     Якби зострілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши “Снилося дурній”.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселее та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим.

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Учень. (Слайд43) Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. Самотність і розчарування залишила поетові шістнадцятирічна Катерина Піунова, батьки якої відмовили Шевченку на заручинах через велику різницю у віці.

Учень. (Слайд44) Боляче і сумно перегортати сторінки останніх його романів. Не судилося митцеві продовжити свій родовід у наступних поколіннях. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери  Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Вірив, що саме поруч із нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у «хатині тихій і веселій». Але не судилося. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлєва, а серце поета переповнюють біль, розпач і безнадія від усвідомлення страшної всепоглинаючої самотності.

Учень.  Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Або… Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: - Десь його убито,

Сердешного, чи на чужині… -

О горе, горенько мені!

Вчитель (учень). (Слайд45) Постать Варвари Рєпніної варта особливої уваги. Адже Шевченко назавжди став «обранцем її серця». (На екрані портрет Варвари Рєпніної)

     (Слайд46) У середині жовтня 1843 року Тарас Григорович, вже відомий на той час поет і маляр, завітав до Лютина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна. Це був шляхетний рід українських вельмож. Княгиня Рєпніна доводилася онукою самому гетьману Кирилу Розумовському. Їхня донька, 35-річна княжна Варвара, була надзвичайно доброю і щирою дівчиною.   (Слайд47)   З’явившись у Яготині, Шевченко став душею цілого товариства, що до того жило переважно одноманітним, безбарвним життям, і в її серці спалахнула любов. «Його не можна було не любити»,- писала княжна.   (Слайд48)  Саме їй поет присвятив поему «Тризна».

     (Світло в залі поступово гасне. На сцені висвітлюється стіл, на якому  горять свічки. За столом сидить юнак, щось пише.)

Юнак. На память 9-го ноября 1840 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной.

                           Посвящение

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар Господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Свяшеннодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил. (Слайд49)

                         (З іншого боку сцени з’являється молода жінка – В.Рєпніна)

Вчитель (учень). Усвідомлення того, що він не може відповісти взаємністю на почуття жінки, завдавала Шевченкові великих мук. Він не знав, як вийти із ситуації. Але княжні було досить, щоб зрозуміти, що вдруге її кохання виявилося нерозділеним.

Вчитель. Але не лише кохання надихало Т.Шевченка. Любов до України і тверда громадянська позиція відіграли важливу роль в українському образотворчому мистецтві, а також мистецтві народів, що входили до Російської імперії. На жаль, Шевченко дуже часто не підписував свої роботи, а, крім того, прожив таке життя, що твори його були розкидані по території всієї колишньої Російської імперії, а деякі зовсім були загублені. Збирання їх разом почалося майже через 100 років.

Учень. (Слайд50) На сьогодні збереглося 835 творів, в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Крім того є дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт.

Учень. (Слайд51) Це графічні та живописні роботи, виконані в різних техніках, - від олівцевих малюнків до гравюр на металі й дереві, від акварелі до картин олійного письма, виконаних на полотні.

Учень. (Слайд52) За діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві (першої української таємної політичної організації, котра діяла рік але була розгромлена 1847 року, Т.Г.Шевченка жорстоко покарано, а саме за сатиричну поему «Сон», було віддано на 10 років у солдати в Оренбурзькі степи без права писати і малювати).

Учень 2  (Слайд53)  

  Сон

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазорі в печінки,-

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: “Нехай, - каже, -

Може, так і треба”.

Так і треба! бо  немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось Раю

На тім світі благаєте?

Немає! немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на сім світі –

І царята, і старчата –

Адамові діти.

І той… і той… А що ж то я?

Ось що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень.

А вам нудно! жалкуєте!

Єй-богу, не чую,

І не кричіть! Я свою п’ю,

А не кров людськую!

Вчитель (учень). (Слайд54)  Роки заслання – це найбільш трагічні й, немов би всупереч долі, дуже плідні в малярстві роки. Незважаючи на тяжкі умови, на заборону писати й малювати Шевченко не припиняє роботи. Всього відомо 124 завершені твори та 220 ескізів і начерків, створених під час заслання. Він малює багато пейзажів – особливо під час Аральської та Каратауської експедиції.

Учень. (Слайд55) Художник – засланець не покидає роботи і над жанровими композиціями. В першу чергу його увагу привертає життя казахів. (На екрані «Казахи в юрті», «Казахська стоянка на Косаралі», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казахи біля вогню» та акварель «Казах на коні», «Тріо», «Пісня молодого казаха», «Байгуші під вікном», «Казашка Катя», «Т.Г.Шевченко і байгуші», «Т.Г.Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою».)

Учень.  (Слайд56)

   «Блукав я по світу чимало,

    Носив і свиту і жупан…

    Нащо вже лихо за Уралом

    Отим киргизам, отже й там,

    Єй же богу, лучше жити,

    Ніж нам на Украйні.

    А може, тим, що киргизи

    Ще не християни?..

    Наробив ти, Христе, лиха!

    А переіначив?!

    Людей Божих?! Котилися

    І наші козачі

    Дурні голови за правду...»

Ведучий. Не звертаючи уваги на заборону, Т.Г.Шевченко писав вірші і ховав їх у чоботях. (Слайд57)

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюся!..

Ведучий. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

Учень. (Слайд58) Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Ведучий. Сум за рідною природою, за рідним краєм звучить і в віршах Тараса. Він призиває український народ на боротьбу за волю та краще життя. Доля України завжди непокоїла Кобзаря. Шевченко вірив в краще майбутнє свого краю.

Учень. (Слайд59)

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Учень. (Слайд60) 1860-й рік був дуже значимим у житті Тараса Шевченка.

Восени того року вийшов  «Кобзар», а 2 вересня  Рада Петербурзької академії мистецтв прийняла постанову про визнання художника Шевченка  академіком по гравіруванню. Диплом академіка, з підписом  президента Імператорської Академії мистецтв і відповідною печаткою, був виписаний

31 жовтня (за старим стилем). 

      Шевченко одним із перших художників у імперії був удостоєний звання академіка гравюри, його порівнювали з великим Рембрандтом, хоча він виконав не так багато гравюр, ми нині маємо 27 сюжетів.

Учень. (Слайд61)  Поховали поета на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні 1861 року труну з тілом Кобзаря було перевезено в Україну. (Слайд62) 8 травня його привезли в Канів і похоронили на високій Чернечій горі, поблизу міста, де Тарас Григорович хотів побудувати собі дім.

Вчитель. Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури. Тарас Григорович визначив напрями розвитку літератури й образотворчого мистецтва України на шляхах гуманізму, народності, боротьби за кращу долю людей.

     Слава Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його безсмертні твори і сьогодні високо цінує прогресивне людство, його ім’я відоме в усьому світі.

Вчитель. (Слайд63) М.Костомаров писав: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».

Вчитель.   (Слайд64) «Він був селянський син і став князем в царстві духу. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свободніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій. Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри –  в розпуку. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець». - говорив І.Я.Франко.

Вчитель. (Слайд65) «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет – він був хоробрим войовником за права і волю людей», - вважав Ліндон Джонсон, президент США.

Учень. (Слайд66) Уклін тобі, Тарасе,

Великий на пророче,

Для тебе вірно б’ється –

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

Вчитель. Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. 

(Слайд67) Звучить «Заповіт» Тараса Шевченка у виконанні Богдана Ступки.

Література

1. Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. 2-ге вид.

— К., 1976.

2. Анісов В., Середа Є. Від підмайстра до академіка. — К., 1968.

3. Білецький О., Дейч О. Тарас Григорович Шевченко. Літературний портрет. — К., 1964.

4. Білецький П. О. Апостол України. Життя і творчість Шевченка. — К.,                      1998.

5. «Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників», Київ — 1958, 439 с.

6. Зайцев П. І. Життя Т. Шевченка. — К., 1994.

7. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко; / Пер. П. Мовчана, Приміт.

    Є. Нахліка. - К.: Просвіта, 2003. - 344 с.

8. М.Чалий «Життя і твори Тараса Шевченка», Веселка 2011, 263 с.

9. Шевченко Т. Г. твори, листи, Зібрання творів: У 6 т. — Київ, 2003.

Примітка: в розділі "Презентації" - презентация до заходу.